Романтична Венеція. Путівник: що подивитись, маршрути, готелі, транспорт, їжа, безпека, поради.

Що подивитись, цікаві маршрути, де зупинитись, що варто знати туристу – ділимось практичними порадами і досвідом у авторському путівнику по Венеції. Ми розповімо про популярні туристичні пам’ятки і колоритні житлові райони, куди рідко заходять туристи, про атмосферні вулички і схід сонця над лагуною. Романтична Венеція – місто закоханих і таємничих легенд. З ним пов’язані імена знаменитих художників, композиторів, вчених, мандрівників, поетів і письменників. Серед них: Тіціан, Марко Поло, Джованні Белліні, Тьєполо, Монтеверді, Антоніо Вівальді, Джакомо Казанова. Бренди Венеції – витончене мереживо, муранське скло, карнавал і маски, винні бари бакаро, напої белліні і россіні, закуски чіккеті, бієннале, кінофестиваль.

Продовжуємо наш звіт про подорож до Італії. Після “міста кохання” Верони ми приїхали до Венеції. Чим цікава Верона – читайте тут:

= Верона – це не тільки про Джульєтту. Чим цікаве місто. На машині в Італію. Частина 5.

Венеція розташована на березі Адріатичного моря. Місто є столицею італійського регіону Венето. Тут мешкає 260 тисяч жителів. Біля 60 тисяч живуть в історичній частині, що розмістилась на 118 островах у Венеціанській лагуні. Унікальне місто багате 400 мальовничими мостами, що перекинуті над 150 каналами. Острівна Венеція неймовірно атмосферна, знаходиться під охороною ЮНЕСКО.  Це одне з найдорожчих і найпопулярніших туристичних міст світу.

Венеція така різна: розкішний фасад популярної площі Сан-Марко з щільним, гомінким натовпом туристів і атмосферні, затишні вулички “нетуристичних” житлових районів Сан-Поло, Каннареджо, Кастелло. До маршрутів по Венеції ми додали практичну інформацію про транспорт, їжу, безпеку, готелі, екскурсії, музеї, поради по економії – вийшов наш авторській путівник по Венеції. У ньому все, що потрібно знати самостійному мандрівнику. Читайте, надихайтесь і подорожуйте)))

---

Зміст:

• Як дістатись до Венеції.
• Де зупинитись у Венеції і Местре.
• Громадський транспорт Венеції.
• Де поїсти у Венеції.
• Безпека. Що варто знати туристу.
• Екскурсії. Квитки в музеї і на концерти.
• Що подивитись. Маршрути по місту.

1. Популярні райони: Каннареджо- міст Ріальто – Сан Поло – Сан Марко.
2. Прогулянка на гондолі.
3. Колоритні райони: Кастелло – Каннареджо.
4. Венеція на світанку. Яка вона?

---

Як дістатися до Венеції.

• Літаком. В 15 км від Венеції знаходиться один із найбільших аеропортів Італії – аеропорт Марко Поло. Аеропорт обслуговує такі авіакомпанії – KLM, Lufthansa, Turkish Airlines, AirBaltic, EasyJet, Iberia, Volotea та інші. Сюда прилітають прямі рейси з України компаній Ernest, МАУ.

В 40 км від Венеції – другий аеропорт Тревізо. Цей аеропорт обслуговує рейси лоукостерів Ryanair, Wizzair. Тож з України до Венеції можна долетіти рейсами цих компаній з пересадками у Польщі, Угорщині, Словаччині, Німеччині та інших країнах.

Недорогі авіаквитки до Венеції можна знайти на сайті Skyscanner.com.ua. Сервіс швидко порівнює пропозиції багатьох авіакомпаній і вибирає найвигідніші варіанти. При цьому Ви бронюєте авіаквитки безпосередньо на сайті авіакомпанії, отримуючи всі належні бонуси. Авіаквиток до Венеції знайти просто. Внесіть дані в форму пошуку сайту і вибирайте кращий для себе переліт. Якщо у вас немає точних дат подорожі, то в розділі “Дати” оберіть опцію “Весь місяць” або “Найдешевший місяць“. Так ви зможете побачити і порівняти економні пропозиції, підібрати максимально бюджетний рейс в обидва боки.

Як дістатись з аеропортів у Венецію і Местре.

1. Як дістатись з аеропорту Марко Поло до Венеції. Потягом – квитки на сайті trenitalia.com. До Венеції з аеропорту ходять кілька автобусних компаній. Наприклад, сайт компанії atvo.it/it-venice-airport.html. Квиток до Венеції – 8 євро. Також є водні шатли- моторні човни. Вартість від 27 євро з особи.
2. Як дістатись з аеропорту Тревізо до Венеції. Добиратись приблизно 1.5 год. Потягом – квитки на сайті trenitalia.com. Спочатку їхати 10 хвилин автобусом з аеропорту до залізничної станції Тревізо. Квиток 3,5 євро. Потім пересісти на потяг до Stazione di Venezia Santa Lucia. Прямім автобусом Аеропорт Тревізо – П’яццале Рома,Венеція. Квиток в один бік від 12 євро. Сайт автобусів: barziservice.com/it або avm.avmspa.it.

Трансфер з аеропорту.

• Потягом до Венеції. Залізнична станція Stazione di Venezia Santa Lucia знаходиться на острівній Венеції. Квитки на потяг з різних міст Італії і Європи можна придбати на сайті.  Головний залізничний вокзал Венеції Santa Lucia.

• Автобусом. Квитки на автобус до Венеції з України, з різних міст Італії і Європи можна придбати на сайті – це міжнародний сервіс, що порівнює цінові пропозиції різних автобусних і залізничних компаній, знаходить найдешевші варіанти. Автобуси прибувають на автобусний вокзал міста Местре, знаходиться на материковій частині Венеції.

• Індивідуальний трансфер можна замовити на цьому сайті Airporttransfer. Це зручно. По прильоту водій вас зустріне з іменною табличкою, допоможе з багажем.  Розрахувати вартість вашої поїздки можна на сайті.

• На машині. На власній, як у нашому варіанті, або орендованій. Орендувати автомобіль в Італії можна на міжнародному сервісі Rentalcars. Він порівнює пропозиції багатьох компаній і пропонує найвигідніші варіанти. Все, що потрібно знати для подорожі до Італії на автомобілі, читайте у нашій статті:

= На машині в Італію. Оплата доріг, ПДР, комплектація авто, парковки, вартість пального, місця відпочинку.

Через Венецію проходить багато автомагістралей, тому до неї автомобілем дістатись просто. Від Верони до Венеції- 116км. Від Мілану – 280 км. Від Трієсту – 160 км.

Парковки у Венеції є на материковій частині і на острівній. В Местре є недорогі паркувальні майданчики. Острова – це пішохідна зона з каналами і водним транспортом.  При в’їзді, в районі Piazzale Roma, є кілька багатоповерхових паркінгів. Ціна за добу в них стартує від 25 євро, навіть якщо вам потрібно поставити машину на кілька годин. Це мінімальний тариф. До того ж, доведеться залишити ключі від автівки, щоб у разі потреби працівники могли її перепаркувати.

Ми забронювали житло на острівній Венеції і знайшли чудовий бюджетний варіант для ночівлі нашої машини на материку. Перед мостом на Венецію є кілька відкритих паркувальних майданчиків. Коштують лише 5,5 євро на добу. За відгуками в інтернет вибрали паркінг Venice City Park Srl. Адреса: Via dei Petroli, 5. Сайт: venicecitypark.com/en. Звідси до Венеції за 5 хв. можна доїхати рейсовим автобусом. До автобусної зупинки йти 200 м. Квитки на автобус – 1,5 євро в один бік – можна купити у касі на парковки. Також тут продають добові проїзні квитки на громадський транспорт Венеції. Оплатити можна готівкою і карткою. Паркувальний майданчик на мапі:

Де зупинитись у Венеції.

1.Де зупинитись у Местре.

Значно дешевше зупинитись у Местре – місто на материку. Від нього можна доїхати автобусом,трамваєм чи потягом до Венеції (вокзал на П’яццале Рома) за 10-20 хвилин і 1,5 євро в один бік. Забронювати житло у Местре можна за цим посиланням:

• готелі Местре

***Кілька порад щодо житла в Местре:

-Рекомендуємо уникати готелів, що розташовані близько до залізничного вокзалу Местре. Такі райони у багатьох містах Європи вважаються «неблагонадійними» і небезпечними – тут завжди багато емігрантів.

– Якщо ви на машині, то при бронюванні готелю враховуйте наявність зони ZTL (zona traffico limitato) у центрі Местре. Це історичний центр, куди проїзд заборонено, крім транспорту обслуговування та місцевих мешканців. Штрафи високі. Зона ZTL у центрі Местре на мапі:

-Гарний бюджетний варіант для мандрівників на машині – зупинитись у готелі за межами зони ZTL і з власною безкоштовною парковкою. Ось кілька готелів в 10-15 хвилинах їзди на автобусі, трамваї від Венеції, з гарними відгуками, сніданками і парковкою, які ми розглядали для зупинки у Местре:

• Hotel Ca’ dei Barcaroli
• Hotel Venezia

Дивіться акції і спеціальні пропозиції готелів Местре тут:

Booking.com

2. Де зупинитись у Венеції.

Найдорожчі готелі, апартаменти, хостели знаходяться у Венеції.  Більше 3000 пропозицій житла на будь-який смак. Зупинитись у місті на воді дорого, проте цікаво й романтично. Тут багато автентичних апартаментів, історичних готелів. Забронювати можна за цим посиланням:

• Готелі Венеції.

Нам захотілось романтики, побачити Венецію вночі і у променях сонця, що сходить. Тому замість Местре обрали дорожчій варіант житла. Ми забронювали апартаменти Ca’ Venere Apartments Cannaregio.  Це красиве автентичне житло у “нетуристичному” жилому районі Венеції Каннареджо. Все як ми хотіли – щоб було колоритно, тихо і мало туристів. Від П’яццале Рома, на якій знаходяться залізничний і автобусний вокзали Венеції, до апартаментів ми йшли 10-15 хвилин. До історичного центру міста – площі Сан Марко – йти 25-30 хвилин. Звісно, можна скористатись вапоретто – найближчий причал San Marcuola-Casino. На сусідній вуличці – супермаркет, місцевий продуктовий ринок, ресторани і бари. Венеція – це суцільний лабіринт з вузеньких вуличок, мостів і каналів)))). Бачили багато розгублених туристів з валізами, що блукали містом у пошуках свого готелю. Але апартаменти Ca’ Venere ми знайшли швидко. Основним наши орієнтиром була ця площа і вулиця Rio Terà Farsetti.

Потім тут ми повернули у вузеньку  вул. Calle dei Ormesini.

Ось так виглядала наша вуличка Calle dei Ormesini. Ліворуч – вхід у апартаменти Ca’ Venere. 

Апартаменти розташовані на другому поверсі старовинного будинку. Нас привітно зустрів господар. Комфортна спальня з двоспальним ліжком і диваном. Особливої краси додавали меблі і дерев’яні балки.

Гостинна кімната з двоспальним ліжком і міні-кухнею, яку можна було “сховати” у шафу.

На кухні було все необхідне для приготування їжі + чай, кава, сіль, цукор, перець.

Ванна кімната з душовою кабіною і гігієнічними засобами (шампунь, мило, гель для душу).

А з вікон своїх кімнат ми бачили і чули справжню “нетуристичну” Венецію. Вид з вікна.

Поселення в апартаменти Ca’ Venere відбулося швидко і пунктуально. Нам було комфортно, цікаво і затишно. Тому впевнено рекомендуємо цей варіант. Забронювати можна за цим посиланням:

• Ca’ Venere Apartments Cannaregio

Для тих, хто хоче відносно недорого зупинитись в історичному центрі Венеції і мати окрему власну (а не спільну) ванну кімнату у номері, рекомендуємо такий перевірений варіант житла. У цьому готелі зупинялись наші знайомі. Знаходиться в 5-10 хвилинах пішки від площі Сан Марко і основних пам’яток Венеції. Забронювати можна за цим посиланням:

• Тagliapietra. 

Інші варіанти житла у Венеції можна забронювати за цими посиланнями:

• Апартаменти Венеції
• Хостели Венеції 
• Готелі Венеції

Спеціальні акції та пропозиції із знижками готелів Венеції дивіться тут:


Booking.com

Громадський транспорт Венеції.

До муніципального транспорту Венеції належать автобуси, трамваї, водні трамвайчики – вапоретто, гондоли – трагетто, водні таксі.

1.Міський автобуси і трамваї. Регіон обслуговує транспортна компанія ACTV. На материковій частині /муніципалітету Венеції ходять автобуси і трамваї. З центру м. Местре до Piazzale Roma (на островах) їздять: лінія трамваю Т1, автобуси № 2, 7, 4L, 2L, 43, нічний автобус № N1, N2. Вартість проїзду 1,5 євро.Такий квиток дійсний протягом 75 хв. Він НЕ діє для поїздки в аеропорти. У мережі ACTV для дітей до 6 років проїзд безкоштовний. Після посадки квиток потрібно валідувати – торкніться автомату, має загорітись зелена кнопка.

2.Водний громадський транспорт Венеції. Місто розташоване на воді, має численні канали. Тож пересуватись доведеться пішки або по воді. Головна транспортна “вулиця” Венеції – Гранд Канал.

• вапоретто (vaporetto) – навігаційні лінії ACTV. Бюджетний вид водного громадського транспорту.

Річкові трамвайчики ходять по Гранд каналу і між островами лагуни. Ними можна дістатись до площі Сан Марко, на популярні острова лагуни – Мурано, Бурано, Лідо та ін. Квитки на вапоретто продаються в інформаційних офісах ACTV, табачних кіосках Tabacchi, в автоматах на причалах, онлайн. Разовий квиток коштує 7,5 євро. Він дійсний протягом 75 хвилин на всіх лініях вапоретто , за винятком ліній ACTV 16, 19, 21, Casino, навігаційних ліній Alilaguna. Можна одразу придбати два таких квитка за 15 євро. Перед посадкою квиток потрібно валідувати – торкнутись ним автомата, має загорітись зелена кнопка.

Ви плануєте під час подорожі часто користуватись громадським транспортом і побувати на островах? Тоді вигідно придбати проїзний квиток. Він діє для автобусів, трамваїв і вапоретто. Вартість на 24 години – 20 євро, на 48 год – 30 євро, на 72 год – 40 євро, на тиждень – 60 євро. Дія квитків починається з часу їх валідації та закінчується через 24-48-72 години.

Навпроти виходу з залізничного вокзалу Венеція Санта Лючія розташовані квиткові каси і причали vaporetto. 

Кожен причал позначений літерою. На них зупиняються вапоретто певних ліній. З причалу В до мосту Ріальто, площі Сан Марко через Гранд Канал ходить вапоретто лінії 2, вночі лінії N. Від пристані D відходять лінія 3 до острова Мурано. Від пристані C відправляється лінія 1 в напрямку Ріальто, Сан-Марко через Гранд Канал.

З таких причалів відправляються вапоретто у різних місцях Венеції.

•  Гондола – традиційні венеціанські човни, символ Венеції.

До речі, венеціанці наголос роблять на перше “о”: гОндола, гОндольєр. Сьогодні це більше розвага для туристів, ніж транспорт. На гондолі можна побачити автентичні куточки Венеції – канали вздовж будинків, до яких неможливо дістатись пішки. У місті діє єдиний тариф. Вартість поїздки на гондолі 80 євро за 30 хвилин прогулянки, 100 євро – вечірній тариф (після 19-00) або денна прогулянка на 40 хв. Гондольєри у традиційному морському одязі пропонують послуги на каналах у різних районах міста. Їх стоянки позначені табличкою. Найбільше гондол можна побачити на Гранд каналі і біля площі Сан Марко. Прогулянка проходитиме по каналам того району Венеції, де ви взяли гондолу. Тож якщо ваша мрія – проплисти під мостом Зітхань, то варто брати гондолу в районі Сан-Марко. Враженнями від нашої прогулянки ми поділимось нижче.

Як покататись на гондолі не за всі гроші? Заощадити можна домовившись з іншими туристами про спільну поїздку і оплату. Більше шансів знайти супутників біля популярних туристичних пам’яток Венеції. У гондолі всього 6 місць.

Як покататись на гондолі за 2 євро? І така можливість для бюджетного туриста є у Венеції)) Про неї мало хто знає. Така гондола називається Traghetto.

• Гондоли Traghetto належать до громадського транспорту Венеції.

Tрагетто перевозять пасажирів з одного берега Гранд каналу на інший у тих місцях, де немає мостів. Ними користуються в основному місцеві мешканці. Гондоли на цих лініях не мають пишного оздоблення. Хоч переправа триває лише кілька хвилин, для туристів це можливість дешево покататись на гондолі. Вартість – 2 євро з особи. Оплата готівкою одному з двох гондольєрів. Причали трагетто позначаються так:

Зупинки трагетто можна знайти за міськими вказівниками Traghetto. Нижче мапа з причалами трагетто. Діючі знаходяться на площі Santa Sofia, пл. San Tomà, пл. Santa Maria del Giglio. Недалеко від мосту Ріальто – причал Riva del Vin. Працюють з жовтня по березень з 7-30 до 18-30, з квітня по вересень з 7-30 до 19-00. А трогетто на Santa Maria del Giglio з 9-00 до 17-00.

• Водне таксі.

У Венеції є водні таксі. По каналам доставляють пасажирів ось такі моторні човни. Тариф від 70 євро.

Де поїсти у Венеції.

На жаль, Венеція у нас асоціюється з дорогою і НЕсмачною  їжею. Коли Олена була тут років десять тому, вперше спробувала лазанью в одному з кафе недалеко від площі Сан Марко. Це була жахлива їжа. Не пощастило і цього разу – улюблений італійський десерт тірамісу і місцевий алкогольний напій “Bellini” зовсім не смакували. Тільки кава у Венеції була чудовою)). А ще Апероль Шпріц і чікетті на березі каналу)))

У центрі Венеції дуже багато туристів. Ресторани працюють на потік тимчасових відвідувачів. Тому дорогі й не хвилюються за смак і якість страв. У житлових районах, подалі від туристичних натовпів, можна знайти заклади з смачною традиційною кухнею, розраховані на постійних місцевих клієнтів. В них ціни дешевші, ніж в центрі. Для нас ще один важливий показник гарного ресторану/кафе – багато відвідувачів.

За рекомендаціями знайомих знайшли кілька хороших  закладів далі від основних туристичних місць. Піцерія A le Tole знаходиться у вуличці недалеко від Basilica dei Santi Giovanni e Paolo, сайт: 6342aletole.it.  Рибний ресторан Al Timon і бар з такою ж назвою розташовані біля наших апартаментів Ca’ Venere, недалеко від єврейського гетто Венеції, в районі Каннареджо, сайт: altimon.it. На тому ж каналі поруч кав’ярня Torrefazione Cannaregio – смачна і недорога кава, сайт: torrefazionecannaregio.it. Бар Bacareto da lele знаходиться неподалік від П’яццале Рома.

***Будемо вдячні, якщо ви поділитесь своїми смачними місцями у Венеції у коментарях до статті.

Ресторани, тратторії, остерії, піцерії, кав’ярні, джелатерії є в багатьох містах Італії. А от винні бари Bacaro – це така ж пам’ятка Венеції, як гондоли і канали. Тут увечері зустрічаються друзі, спілкуються за бокалом вина, просекко, Aperol Spritz і смакують традиційними венеціанським закусками cicheti. Чікеті – cхожі на   бутерброды з різними начинками. Коштують 1 – 1,5 евро. У Bacaro практично немає стільців. Усі спілкуються стоячи барною стійкою, за високими столиками, сидячи на сходах каналу або на пришвартованих поруч човнах. Дуже атмосферне місце! Нам сподобалось.

Що варто знати про ресторани Венеції. Щоб не залишитись голодними на обід, пам’ятайте про години роботи закладів Венеції. У більшості є перерва на сієсту. Приблизно з  15-00 до 18-00 багато закладів зачинені, виключенням є ресторані і бари в туристичних місцях. Вони працюють без перерви.

Як і в більшості закладів Італії, У Венеції діє неофіційне правило: чек буде набагато дорожчий, якщо вас обслуговує за столиком офіціант. У ваш рахунок включать плату за сервис. Наприклад, ціна кави з 1,20 євро підніметься до 2,5 євро. Тому багато італійців сидять за барною стійкою – “al banko”. У цьому випадку плати за обслуговування немає. Тож при замовленні можна сказати фразу “al banko” і пити каву за стійкою бару дешевше.

У деяких закладах Венеції є пропозиції денного меню «Menù del giorno». За 10-18 євро ви отримаєте комплексний обід із 1-2 страв на вибір і напій. У місті є невеликі супермаркети, тож завжди можна купити сир, прошутто, хліб і влаштувати романтичний міні-пікнік у одному з парків Венеції. До речі, у Венеції можна пити водопроводу воду і воду з питних фонтанів.

Безпека у Венеції. Що варто знати туристу.

Щоб почуватись у такому популярному місті безпечно, варто знати кілька моментів. Найбільше туристів можна побачити на площі Сан Марко, біля мосту Ріальто. Відповідно, чим ближче до цих місць, тим все дорожче. І, навпаки, чим далі від Сан Марко, тим дешевше житло, кава, їжа.

Приблизно з 11 ранку у Венецію з різних міст прибувають організовані туристичні групи. Вони приїжджають на кілька годин. Тож у цей час великі черги до Собору Сан Марко, до Дзвіниці, у храми і музеї. Історичний центр роздивляєшся у щільному натовпі. Саме таким одноденним туром років десять тому приїхала з курортного міста Ріміні Олена. Перші враження від “такої” Венеції не були позитивними – цікаве місто, але його не вдалось відчути у щільній юрбі. Тому сюди варто приїжджати з ночівлею мінімум на 2-3 дні, погуляти житловими “не туристичними” кварталами, відчути справжню атмосферу Венеції ввечері і на сході сонця.

Як в будь-якому туристичному місці, варто пильнувати свої речі, щоб не стати жертвами крадіїв-карманників. Не беріть в руки квіти, які вам дарує незнайома людина, бо за них потім будуть вимагати гроші.

Пікніки дозволені лише у громадських парках Венеції. Офіційно вживати їжу, сидячи на мостах, сходах соборів і палаццо і берегах каналів заборонено. Особливо це стосується району площі Сан-Марко. Нещодавно преса писала про штраф на суму 950 євро, який виписали двом німецьким туристам за приготування кави на сходах мосту Ріальто.

У Венеції заборонено годувати голубів і чайок. За це можуть виписати штраф. Бачили на площі Сан Марко людей, що пропонували купити корм для пташок. Але при появі поліції вони зникали. До речі, місцеві чайки дуже нахабні))).

На велосипедах їздити в історичній частині Венеції заборонено. Навіть, якщо ви будете його просто котити поруч. Велодоріжки є на острові Лідо, острові Пеллестрина, в Местре.

У місті повно сувенірних лавок, яток, крамниць з неякісним китайськими сувенірами у стилі “made in Venece”. Оригінальне муранське скло, маска чи буранське мереживо не можуть коштувати дешево.

Перелік основних “правил ввічливості” туриста у Венеції.

Інтимна, але важлива “життєва” для туристів тема – громадські вбиральні. Вказівники на  WC ми бачили у історичному центрі Венеції, хоча знайти їх у лабіринтах вуличок не так легко. Вбиральні є також на островах Бурано, Мурано і Лідо. В туристичних офісах можна придбати квиток на 2 відвідування за 3 євро, на 7 відвідувань за 9 євро. Безкоштовно – діти зростом до 110 см. В громадських вбиральнях обладнані пеленальні столики для мандрівників з малечею. У закладах Венеції (траторії, піцерії, бари) вбиральнями можуть користуватись тільки відвідувачі. Тож можна не витрачати час на пошуки громадського сервісу WC, а зайти у кав’ярню, за той самий кошт випити кави “al banko” і перепочити.

Сміттєві баки є тільки на площах, у вузеньких вуличках їх немає. Мешканці Венеції також вигулюють песиків, збирають “все добро” у пакет і залишають прямо на вулиці під стіною. Тож коли гуляєте вуличками далі від центру, дивіться під ноги.

Восени і взимку по кілька днів у Венеції буває “висока вода”- “acqua alta”. Через припливи, вітер scirocco, течії Адріатики рівень моря піднімається і затоплюється нижня частина міста. Найнижча площа Венеції – Сан Марко. По Венеції тоді можна пересуватись по спеціально встановленим пішохідним доріжкам. Якщо вода піднялась на рівень вище 120 см, то доступ до пам’яток по ним буде неможливий. 59% міста затоплюється, коли вода піднімається на 140 см. Такою була повінь у листопаді 2019 року. В історичному центрі Венеції та на островах про приплив повідомляють звуки сирени. Подивитись прогноз повені можна на офіційному сайті. Для “acqua alta” у крамницях продаються за 8-10 євро пластикові одноразові чоботи (не дуже надійні) або дорожчі гумові чоботи.

Заблукати у Венеції дуже просто. У нас вийшло це зробити двічі за один вечір))). Взагалі ми любимо блукати, тоді бачиш цікаві місця. Але ми завжди швидко знаходимо вірну дорогу. Вперше за всі наші подорожі у Венеції ми “ходили по колу”. Дуже неприємні відчуття, коли ти втомлений, ніг не відчуваєш і раптом розумієш, що вже тут був. Сервіси Гугл.мапс і Мапс.мі у Венеції не завжди працюють. Тож як тільки бачите будь-який вказівник на вапоретто чи пам’ятку у потрібному вам напрямку, рухайтесь до нього. Вказівники розміщені на будівлях. Ось приклад:

Як заблукати у Венеції. Майстер-клас від “бувалих”. Дамо кілька АНТИпорад як легко заблукати у Венеції:

• Якою дорогою йти – визначайте за допомогою гри “Камінь. Ножиці. Папір”. Це весело!

•  Заховайте далеко у наплічник паперові мапи і смартфони з мапами. Довіртесь інтуїції.

• Основні напрямки Венеції, необхідні туристу, написані на туристичних вказівниках: P.le Roma (або “з речами на вихід” – тут залізничний вокзал і автобусна станція), piazza San Marco, ponte di Rialto, Vaporetto. Ігноруйте ці вказівники, навіть коли заблукали, адже вам потрібна “нетуристична” Венеція.

• Якщо ви більше не бачите вказівників, не повертайтесь і продовжуйте рух далі. Інтуїція не підведе.

• Не позначайте на мапі (паперовій чи смартфоні) адресу свого готелю. Не дізнавайтесь найближчу до нього відому пам’ятку. Навіщо орієнтири вільній людині.

• Не поспішайте питати вірну дорогу у найближчих крамницях, кафе чи рецепціях готелів.

• Коли вже заблукали, зверніться до сервісів гугл.мапс чи мапс.мі, щоб побачити – у житлових, далеких від туристичних шляхів районах Венеції вони майже не працюють.

Сподіваємось наші антипоради допоможуть вам успішно заблукати у Венеції і побачити справжню, автентичну атмосферу житлових районів міста))).

Екскурсії у Венеції. Квитки в музеї і на концерти.

Венеція – це місто-музей. Враження від прогулянок її вуличками, мостами і каналами незабутні. Венеція має цікаву історію. Тут проживали і гостювали багато видатних людей: письменників, композиторів, політиків. Кожен будинок і палаццо століттями зберігає свої  таємниці.  Загадки історії і шедеври мистецтва зберігаються у церквах, галереях, знаменитих музеях.

Побачити картини видатних майстрів можна не тільки в галереях за великі кошти. Заходьте у храми Венеції (їх на островах майже 150!). В них зберігаються твори багатьох відомих художників. Вхід безкоштовний або за символічні 2-3 євро. Церкви відкриті переважно до 17-30. Заощадити на відвідуванні платних храмів дозволить єдиний квиток “Chorus Pass”. В нього входять 19 церков. Коштує 12 євро, 8 євро – для дітей і студентів. Придбати можна в касі будь-якої церкви з платним входом.

На чотири відомих музея Площі Сан Марко: Палац Дожей, Музей Коррера, Археологічний музей і Бібліотека Марчіана діє єдиний Комбінований квиток.

Картка  “Museum Pass” підійде тим, хто планує без черг відвідати 11 музеїв Венеції, у тому числі Палац Дожів, Музей скла Мурано, Музей кружева Бурано. Карта діє 6 місяців.

Для туристів у Венеції є пропозиції кількох видів “City Pass” – іменної дисконтної картки, яка в залежності від вартості, включає доступ без черг у музеї, церкви, проїзд на громадському транспорті, трансфер до аеропортів.

Картки можна придбати онлайн або у будь-якому туристичному офісі, що знаходяться на пл. Сан Марко, на пл. Рома, на залізничному вокзалі Санта Лючія, в аеропорту Марко Поло.

Венеція пропонує багато концертів класичної музики у старовинних палаццо, церквах, театрах. Замовити квитки можна на цьому сайті.

Як і в багатьох містах світу, у Венеції діє програма безкоштовних екскурсій Free Tours на англійській мові. Звісно, це умовно безкоштовна послуга, адже по завершенню екскурсії гіду потрібно заплатити “чайові”.  Такі тури вам підійдуть, якщо ви вільно володієте англійською мовою, адже гіди говорять дуже швидко.

Що подивитись у Венеції. Маршрути.

Коротко про історію міста. Венеції близько 1500 років. Назва міста і регіону походить від племені венето, що оселилось на півночі Адріатичного моря у XII ст. до н.е. У римську епоху ці землі стали частиною провінції Венетія та Істрія.  Острова Венеціанської лагуни до V ст. н.е. не були заселені. Що змусило людей переселитись з материка й родючих земель на чисельні болотисті острови? Племена варварів!

Легенда розповідає, що перше поселення на островах лагуни виникло 25 березня 421 року, у День Благовіщення Пресвятої Богородиці. Заснували його біженці, що втекли з материка від нападу готів. За століття до них приєднались жителі міст, зруйнованих гуннами Аттіли і племенами лангобардів. Центром поселень спочатку стали острова Маламокко і Торчелло. А з IX століття адміністративний і економічний центр Венеції перемістився на місце сучасного кварталу Ріальто. Мешканці островів займались риболовлею, видобутком солі, торгівлею. Бідні і багаті біженці жили і працювали в однакових умовах. І це визначило принципи побудови нової держави. У 697 році був обраний перший правитель венеціанської держави – дож. Традиція вибирати правителя тривала майже 14 століть.

“Переселенці” змушені були пристосовуватись до середовища – будувати житло на воді й болотах. Вони проявили максимум кмітливості і зусиль. Будинки зводились на палях з особливого сорту модрини, що не схильний до гниття. Цікавою була технологія – довгі колоди з деревини встановлювали дуже щільно один до одного. У воді вони набрякали так, що повітря між ними не залишалося. За століття палі настільки затверділи, що стали надійним фундаментом для венеціанських будинків і середньовічних палаців. Вони ніби виростають з води. Дивовижно!

У 1300 році літописець писав про мешканців Венеціі: “Вони не сіють, вони не орють, вони не збирають врожай, але всюди купують пшеницю й вино”. У Середньовіччі Венеціанська республіка стала потужною морською і торговою державою. Країна була “спонсором” перших Хрестових походів, надавала фінансову допомогу і кораблі. Це були вигідні вкладення, адже кожен похід дуже збагачував Венецію: дорогоцінностями, витворами мистецтва, новими територіями і ринками збуту. Венеціанській республіці належали колонії на берегах Егейського, Чорного, Мраморного, Адріатичного морів. Венеція стала одним з найбільших міст Європи.

У багатому місті кожен знатний рід прикрашав свої палаццо, влаштовувались концерти, вистави. Високо цінилось мистецтво художників, скульпторів, музикантів, композиторів, архітекторів. Започатковані знамениті венеціанські школи музики, оперного співу, художня школа живопису. Роботи відомих венеціанських митців епохи Відродження є світовими шедеврами. Серед них твори художників Джентіле і Джованні Белліні, Карпаччо, Тіціана, Тінторетто, Лоренцо Лотто, композиторів Джованні Кроче, Клаудіо Монтеверді, Франческо Каваллі, Джованні Габріелі.

З XV століття Венеція зазнала великого затяжного економічного спаду – втратила ринки на Сході і не витримала конкуренції в Європі, багато заможних купців стали банкротами, легендарний венеціанській флот втратив свою міць.  Проте, на тлі кризи, Венеція XVIII століття була містом розкоші, розваг, гучних балів і карнавалів. На островах лагуни діяли численні казино. Венеція була європейським “Лас-Вегасом” того часу. Єдина у Європі, що офіційно дозволила азартні ігри. Тож сюди приїжджало чимало авантюристів і шукачів пригод, а також музикантів, композиторів, художників. У Венеції діяло 7 театрів. Знамениті митці цього періоду: художники Джованні Баттіста Тьєполло і син Доменіко Тьєполло, Каналетто, Бернардо Белотто, композитор Антоніо Вівальді.

У травні 1797 року Венеція здалась без бою армії Наполеона Бонапарта. Останній дож міста склав свої повноваження. Так завершилась 1376-річна історія незалежності Венеції – держави, яку за тисячоліття існування не змогли підкорити пірати, візантійці, франки, генуезці, турки. Папа римській двічі відлучав місто від церкви, але місцеві закони були непохитними.

Французькі війська розграбували місто, тисячі цінних творів мистецтва з палаців, театрів, церков були вивезені у Францію. З 187 храмів на островах зруйнували близько 80, 17 перетворили на склади, заводи, школи, галереї. Через 1,5 року владу над Венецією передали Австрії. Був побудований міст і залізниця, що пов’язували острова з материком. Венеція стала зоною “порто франко” – зоною вільної торгівлі. У 1848 році венеціанці повстали проти Габсбургів, проголосили Венеціанську республіку на чолі з єдиним в історії Венеції президентом – адвокатом Даніеле Маніним. Австрія застосувала артилерію проти повстанців. Тоді відбулось перше в світі повітряне бомбардування – повітряними кулями з підвішеними до них бомбами. Повстання завершилось поразкою. З 1866 року Венеція стала частиною єдиної Італії.

Сучасна Венеція – популярний туристичний і культурний напрямок. Тут були засновані знаменита художня виставка Венеціанська бієннале, Венеціанський кінофестиваль. Відкриті знамениті художні музеї. У місті розташований великий морській порт, багато заводів діють у промисловій зоні Порто Маргера.

Маршрути по Венеції на 1, 2, 3 дні.

Історичний центр – це пішохідна зона з мальовничими каналами і мостами. Знайомитись з Венецією можна пішки або по воді. Тож основний маршрут по Венеції варто побудувати так:

• 1. Поєднати вапоретто з пішими прогулянками. Такий досвід у Олени був під час першої подорожі до Венеції. Доїхати до площі Сан Марко на вапоретто,  повернутись у зворотньому напрямку пішки або на вапоретто від будь-якого причалу Гранд-каналу.
• 2. Придбати проїзний на вапоретто і влаштувати собі самостійний тур у форматі Hop-on Hop-off. Виходити частіше на різних причалах, знайомитись пішки з районом, потім знову сідати у вапоретто. На 2 чи 3 день відвідати острови лагуни – популярні Бурано, Мурано та інші.
• 3. Ми вирішили пройтись по Венеції пішки + здійснити давню мрію Олени – покататись на гондолі. (Це дорого, але мрії треба здійснювати))).

Загубитись у вуличках і площах Венеції – прекрасний варіант, щоб відчути справжню атмосферу унікального  міста на воді, побачити Венецію очима місцевих мешканців. Правда, не варто сприймати слово “загубитись” так буквально як ми))). Але про це згодом)). На знайомство з містом у нас було півдня, вечір, ніч і ранок.

Наш основний піший маршрут на 1 день в режимі “інтенсив” можна повторити або розділити на два дні, поєднавши з відвідуванням музеїв. Маршрут починається від залізничної станції Santa Lucia або від зупинки автобусів чи паркінгів на Piazzale Roma. Там само завершується.

Для вашої зручності ми розділимо маршрут на дві частини, або два дні:

Частина 1.(або маршрут на 1 день) : Пьяццале Рома – район Каннареджо і Нове гетто – міст Ріальто – район Сан Поло і Базиліка дей Фрарі – район і площа Сан Марко.

Коротший варіант частини 1: Пьяццале Рома – район Сан Поло і Базиліка дей Фрарі – міст Ріальто – район і площа Сан Марко.

Частина 2 (або маршрут на 2 день): Район Кастелло – район Каннареджо.

Основний піший маршрут по Венеції на мапі: Сині позначки – пам’ятки, жовті – де поїсти/перекусити смачно і недорого, зелені – зупинки гондол трагетто,  червоні – наші апартаменти Ca’ Venere, залізничний вокзал і автобусна станція.

Піший маршрут по Венеції. Частина 1.

Пьяццале Рома – район Каннареджо і Гетто – міст Ріальто – район Сан Поло і Базиліка дей Фрарі – район Сан Марко + прогулянка на гондолі.

Почати пішу прогулянку по Венеції від обох вокзалів можна одразу у напрямку Базиліки дей Фрарі. Але наш піший маршрут проходив через “нетуристичний” район Каннареджо – один з найбільших у Венеції. Там ми забронювали апартаменти  Ca’ Venere. Через Каннареджо ми також прийдемо до Базіліки дей Фрарі, але це буде довший шлях. Від зупинки міського автобуса на Піяццале Рома перейшли через дещо футуристичний міст Конституції – Ponte della Costituzione. Це один з чотирьох мостів, перекинутих через Гранд-канал. Інші три називаються Скальці, Ріальто та Академії.

Гранд – канал (Canal Grande ) – це головний, “парадний” канал Венеції. Його довжина майже 4 км, глибина 5-7 м. Він починається біля вокзалів і закінчується в районі площі Сан Марко. З висоти нагадує літеру S. У давнину це було русло річки, сюда заходили великі торгові кораблі. Таким ми побачили Гранд-Канал з Мосту Конституції. Навпроти – Сади Пападополі (Giardini Papadopoli) – затишний зелений парк, у якому можна спокійно відпочити на лавочках у тіні дерев, є дитячий майданчик і можна влаштувати пікнік. Парк поруч з залізничним і автобусними вокзалами. Далі видно круглий купол неокласичної церкви Chiesa di San Simeon Piccolo XVII ст. Це одна з трьох круглих храмів Венеції. Навпроти неї – міст Скальці, залізничний вокзал Santa Lucia і причали вапоретто.

Район Каннареджо (Cannaregio).

Ми пройшли повз залізничний вокзал і вийшли на площу Campo San Geremia. Церков і соборів у Венеції більше 150. По кількості храмів на душу населення Венеція випереджає багато міст Європи. Церква Сан-Джеремія XVII століття стоїть на місці храму XII ст. Від нього залишилась дзвіниця. У церкві Сан-Джеремія  зберігаються мощі Святої Люсії. У 1981 році їх викрали, але через місяць святиню повернули до храму.

Ліворуч височіє Палаццо Лабіа XVII століття у стилі бароко. Його парадні входи виходять на два канали: Гранде і Каннареджо. Розкішний палац побудувала багата каталонська родина Лабіа. Бальна зала прикрашена фресками відомого художника XVII ст. Джованні Тьєполо. Тут давали гучні бали. Після Другої світової війни француз Карлос де Бастегі викупив будівлю, відновив пошкоджені інтер’єри і зібрав у палаці колекцію старовинних творів мистецтва. У 1951 у Палаццо Лабіа, як і в давні часи, був влаштований грандіозний бал-маскарад, що отримав назву “вечірка століття”. На ній були присутні монарші особи, Крістіан Діор, Сальвадор Далі. Саме з цього балу почалась кар’єра венеціанського модельєра П’єра Кардена, що створив 30 неймовірних костюмів для маскараду. Сьогодні у Палаццо Лабіа розміщається регіональний офіс RAI – державного радіо і телебачення Італії.

На протилежному березі каналу Каннареджо починається торгова вулиця Rio Terà S. Leonardo. На ній розташований місцевий продуктовий ринок.

Єврейське гетто (Getto Nuovo).

Слово “гетто” народилось у Венеції. Умісті було організоване перше гетто у Європі. Євреї почали селитися на островах лагуни у ХІІ столітті. Для них виділили окрему територію на острові Джудекка. У XVІ ст. кількість єврейського населення збільшилась. Всіх переселили у район Каннареджо. Цю територію почали називати Getto Nuovo (нове гетто). Тут проживало біля 5000 євреїв. Щоб розміститись на маленькому острові, люди змушені були зводити багатоповерхові будинки. У місто вони могли вийти через 3 моста, що закривались на ніч. Схожі місця ми бачили під час подорожі до Кракова.

На центральній площі гетто знаходяться дві діючі синагоги, ресторан кошерної кухні, старовинна єврейська бібліотека, музей.

На стіні гетто – меморіал пам’яті жертв Холокосту.

Продовжуємо пішу прогулянку містом. Канали Венеції – “водні” вулиці міста. Їх у сучасній Венеції близько 170. Точніше каналами “Canale” називають лише три найбільших – Гранд-канал, Сан-Марко і Джудекка. Всі решта – це Ріо – “Rio“- що значить протоки. Вони можуть бути широкі чи вузенькі, лише для одного човна або гондоли. По каналам “ріо” перевозяться товари, ходять таксі, гондоли, човни, технічний транспорт. Водні “вулиці” мають правила руху, що позначаються знаками. Наприклад, є обмеження швидкості, щоб від хвиль не руйнувались будинки. Все як на звичайних дорогах, тільки на воді.  На мою думку, наявність ріо додає Венеції найбільшого колориту.

Двері багатьох будинків Венеції виходять прямо до води. Місцеві жителі ними користуються. Біля дверей “припарковане авто”, ой ні  – човен)) – приватний транспорт венеціанців.  У мне виникало питання, де мешканці Венеції тримають звичайні автомобілі? Скоріше всього десь на материковій частині.

На багатьох будинках, колонах, палаццо можна побачити символ могутньої Венеціанської республіки – крилатого Лева Сан Марко. Цікаво роздивлятись кожну будівлю. Вони зберігають свої таємниці.

Невеликі площі Венеції називаються “campo“. Більші – “piazza”, “piazzale”, “piazzeta”. Їх лише кілька на острівній частині. Пішохідні “звичайні” вузенькі вулички Венеції називаються “calle”. “Rio terra” – кажуть на більш широкі вулиці, що були каналами, і їх колись засипали землею.

Вулиця Rio Terà de la Maddalena вивела нас на площу Campo della Maddalena з церквою La Maddalena. Зведена родиною Бальбо у XII ст, перебудована у XVII ст. архітектором Томмазо Теманза у неокласичному стилі, за зразком римського Пантеону. Це друга “кругла” церква з трьох у Венеції.

Церква Санта Марія Маддалена має свою таємницю. Над входом можна побачити знак Всевидячого ока – око, вписане у трикутник і коло. Це знак просвіти – символ масонів, запозичений у християн. Він зображений на багатьох роботах ложі. Під ним напис – SAPIENTIA EDIFICAVIT SIBI DOMUM – “Премудрість збудувала собі дім”. В основі масонства лежить культ мудрості. Архітектор Томмазо Теманза похований у цій церкві. На його надгробку три масонські знаки – циркуль, накутник, лінійка. У Венеції XVIII ст. існувала масонська ложа, до якої належав й відомий Джакомо Казанова. За легендою вона була настільки могутня, що збудувала собі цей храм в районі Каннареджо.  Тут зберігаються картини Джандоменіко Тьєполо і Джузеппе Анджелі. Церква закрита для відвідувачів.

Вулиця Strada Nova – жвава торгова вулиця на шляху від залізничного вокзалу і piazzale Roma до мосту Ріальто і площі Сан-Марко. (Коли ми загубились ввечері у районі Каннареджо, місцеві нам казали: “Виходьте на Страда Нова, а далі рухайтесь по вказівникам”. Тож це така собі вулиця-орієнтир.) Починається від Rio Terà de la Maddalena і завершується невеликою затишною площею Campo Santi Apostoli. 

Campo Santi Apostoli – площа на місці перших поселень біженців з материку. Над нею височіє Церква Святих Апостолів і Дзвіниця 1672 року з сонячним годинником, одна з найвищих у Венеції. Зведена у IX столітті, перебудована у XVIII ст. За легендою, в часи появи перших поселень єпископу Сан-Магно було видіння. Дванадцять апостолів звеліли йому побудувати церкву там, де він побачить 12 журавлів. Так з’явилась Церква Святих Апостолів, останній храм, що збудував за життя єпископ.

У XV ст. до церкви була прибудована каплиця знатного венеціанського роду Корнара, з якого пішли 4 дожа Венеції, королева Кипра, патріархи, письменники. Всередині – шедеври мистецтва XIV – XVIII століть, серед них твори Паоло Веронезе, Джамбаттіста Тьєполо, на стелі – розписи Фабіо Канале. Вхід вільний.

Далі ми занурились у лабіринт вузьких автентичних вулиць “cale” і каналів “rio” міського району San Marco. Будинки з облупленими стінами додають особливий колорит і шарм унікальному місту на воді. До речі, у цьому районі знаходився будинок відомого венеціанського мандрівника Марко Поло.

Міст Ріалто (Ponte Rialto)

За вказівниками вийшли до популярної туристичної пам’ятки, візитівки Венеції – мосту Ріальто. На ньому дуже багато туристів, у крамничках продаються сувеніри. Це найдавніший міст Венеції, що перекинутий через Гранд-канал. Колись він був дерев’яним, часто руйнувався від пожеж і великого навантаження. У XV ст. збудували кам’яний міст, який зберігся до нашого часу. Назву йому дав сусідній ринок Ріальто, що був центром торгівлі середньовічної Венеції. Рибному ринку Ріальто, Mercato di Rialto, майже тисячу років. Він працює дотепер. Знаходиться на протилежному березі в міському районі San Polo. Відкритий з 7-30 до 12-00, нд. і пн. – вихідні. Тут можна купити свіжу рибу, морепродукти, овочі, фрукти.

Вид з мосту Ріальто на Гранд-Канал вражає. Береги забудовані розкішними палаццо. Мати будинок на березі Гранд-каналу могли тільки багаті венеціанські родини. Деяким палаццо більше 600 років. Головну водну вулицю називають ще Canalazzo – канал палаців. Найвідоміші з них: “золотий палаццо” – Ca’ d’Oro, Палаццо Фоскарі, Барбаріго, Дандолло, Палаццо Веньєр деі Леоні з знаменитим художнім музеєм – Колекцією Пеггі Гуггенхайма.

Цікаво, що панорама Гранд-каналу стала метою першої в світі зйомки відеокамерою у русі. У 1896 році французькій оператор Олександр Проміо, що працював у місті Ліон з винахідниками кінематографу – братами Люм’єр, встановив камеру на човен, який плив по Гранд-каналу. Це було перше відео про подорожі!

Район Сан Поло ( San Polo).

Ми перейшли міст Ріальто, щоб познайомитись із ще одним міським районом San Polo. Недалеко від мосту знаходиться найдавніша церква Венеції – Сан-Джакомо ді Ріальто, Chiesa di San Giacomo di Rialto. Вона була заснована опівдні 25 березня 421 року, в день “народження” Венеції. За легендою, у рибацькому поселенні спалахнула пожежа. Столяр на ім’я Кандіото (або Етінопо) звернувся за захистом від вогню до Св. Джакомо. Пожежа вщухла. А столяр виконав свою обітницю – збудував церкву на честь святого. Цікаво, що під час великої пожежі 1514 року церква Сан-Джакомо дивом вціліла. Перша офіційна згадка про храм датується XI століттям. На дзвіниці церкви оригінальний годинник XV століття. Циферблат розділений на 24 години. На ньому тільки одна стрілка.

Всередині невеличкої церкви серед творів мистецтва – статуї роботи скульпторів XVI століття Алессандро Вітторія, Джіроламо Кампанья, експозиція музичних інструментів XVIII ст. Цікаво, що квартал Ріальто славився у середньовіччі музичними і танцювальними школами. Cюди приходили, щоб найняти музикантів.  Церква відкрита щодня з 09:00 до 17:00, у нд. з 11:00 до 19:00. Вхід безкоштовний.

На фасаді Церкви Сан-Джакомо ді Ріальто є напис про ведення чесної торгівлі. Вона призначена для купців. На площі перед храмом здавна вирував ринок: торгували спеціями, золотом, тканинами, розміщались лавки лихварів, проводились фінансові угоди. У XV столітті тут відкрився перший у Венеції банк. Площа Сан-Джакомо ді Ріальто здавна була діловим, економічним центром міста, у той час як Площа Сан-Марко – головним адміністративним центром Венеції.

На протилежній від церкви стороні площі можна побачити невеличку колону-постамент і сходи до неї, що тримає скульптура – легендарний Горбань Ріальто. У середні віки (так само як на площі Сан-Марко) з цієї колони читали нові закони, державні накази, важливі оголошення. У давнину злодіїв вели “шляхом ганьби” від площі Сан-Марко до Горбаня на Площі Сан-Джакомо ді Ріальто. По завершенню “процесії” злочинці цілували скульптуру. Це був “поцілунок визволення” від страждань. У XVІ столітті цей звичай заборонили. Відтоді Горбань Ріальто став символом громадянина, обтяженого владними поборами.

Венеція зачаровує не лише каналами. Площі і вулички міста неймовірно колоритні. Торгова вулиця Ruga Vecchia S. Giovanni. Від неї відходять вузенькі вулички “cale”.

Не обов’язково знайомитись з Венецією по запланованому маршруту. Цікаво звернути з основного шляху і прогулятись венеціанським лабіринтом вуличок без натовпу туристів, зануритись у автентичну атмосферу венеціанських ріо. Ось, наприклад, чийсь припаркований водний транспорт.

У Венеції дуже багато церков, вони є практично на кожному кроці. Кожна вражає красою архітектури і творами мистецтва. Вуличками “cale” вийшли до Церкви Сан-Сільвестро, (Parrocchia di San Silvestro) ІХ століття. Раніше місце патріарха Градо, що втік від лангобардів. Зараз – парафія Венеціанського патріархату. У XII ст. патріарх Градо і патріарх Аквілеї претендували на аквілейській патріархат. Венеція виступила на боці Градо і перемогла. Цю подію у 1162 році відсвяткували гучними гуляннями на площі Сан Марко. Так розпочався знаменитий щорічний Венеціанській карнавал, один із сюжетів якого розповідає про цю перемогу. Фасад Церкви Сан-Сільвестро оновлений у XIX столітті. Колись храм був резиденцією гільдії гондол’єрів. До речі, позаду церкви знаходиться причал вапоретто, станція гондол і трагетто. Пізніше ми повернемось сюди, щоб покататись).

Всередині – твори XV -XIX століть. Вхід у церкву безкоштовний, с 7-00 до 11-30 і з 16-00 до 18-00 (крім неділі). Тут панує спокій і краса!

Ось так вільно у храмі можна побачити “Хрещення Христа” – шедевр пензля Тінторетто, венеціанського художника XVI століття.

Campo San Polo – друга за розмірами площа Венеції (після пл. Сан-Марко). Взимку тут встановлюють велику ковзанку.

Площі і міському району San Polo дала назву Церква Сан-Поло. Вона зведена у IX столітті, двічі суттєво перебудовувалась у XV та XVIII століттях. Поруч – дзвіниця 1362 року, її підніжжя прикрашають два лева XII ст. В церкві зберігаються роботи відомих венеціанських митців: батька й сина Джамбаттіста і Джандоменіка Тьєполо, Тінторетто, Сальвіаті, Паоло Веронезе, Паоло Піацца. На жаль, фотографувати всередині заборонено. Вхід 3 євро. З 10-30 до 16-20, крім неділі.

Тут ми зрозуміли, що варто поспішити. Адже хотіли відвідати музей Да Вінчі, який зачиниться на вхід за 20 хвилин. Гугл мапс намалював маршрут тривалістю 5 хвилин. Ми його пройшли за 25 хв. Вказівників на пам’ятки не було. Ми заходили у глухи кути, що завершувались мальовничими каналами і дворами.

Повертались і питали дорогу у продавців крамниць. У цих пошуках знайшли затишну площу і Церкву Святого Хоми (Chiesa di San Tomà). Перша церква Святого Сергія і Вакха була зведена на цьому місці у Х столітті. Поруч розміщався монастир бенедиктинців. У XVI ст. храм перебудували і приурочили Св. Хомі. Позаду церкви, на Гранд-Каналі, є причал вапоретто San Tomà, станція гондол і трагетто. До трагетто веде окрема вуличка Calle del Traghetto, на неї є вказівник.

Новий інтерактивний музеї Леонардо да Вінчі знаходиться у комплексі Скуола Гранде ді Сан-Рокко, праворуч від входу до Церкви Сан-Рокко. В експозиції – цифрові репродукції картин Да Вінчі, реконструкція його винаходів, масштабні моделі машин, віртуальна реальність. Це можливість відкрити для себе різносторонній світ легендарного італійського художника, дослідника, архітектора, інженера епохи Відродження. Музей буде цікавий дорослим і дітям. Відкритий влітку з 10-00 до 18-30 (останній вхід до 17-30). З листопада по березень з 11-00 до 16-00. € 8,00 / € 6,00 (діти старше 6 років – студенти.) Сайт музею: davincimuseum.it. На жаль, ми запізнились на 5 хвилин(. Квитки можна купити тут

У XIII столітті на півночі Італії миряни об’єднувались у братства в ім’я Христа, Богородиці або певного святого покровителя. У Венеції такі братства називались школами. До них могли долучитись дворяни, що не займали урядових посад. Scuola Grande di San Rocco виникла у 1478 році. Братство поклонялось Святому Роху, який, як і Святий Марк, є покровителем Венеції. Святий Рох вважався цілителем від чуми. Це була найбагатша школа міста. Вона єдина пережила падіння Венеціанської держави. Братство Св. Роха діє й сьогодні. Сучасна школа складається з 350 осіб.

У XV ст. братство, до якого належало 500 мирян, звело розкішну велику резиденцію Scuola Grande di San Rocco. Для оздоблення інтер’єрів запросили популярного у той час венеціанського художника Тінторетто. 23 роки майстер розписував палац. У Скуола Гранде збереглись 60 його картин. Також палац прикрашають роботи Тиціана, Тьєполо, Піанта. У будівлі відкрито музей. Працює щоденно з 9-30 до 17-00. Квиток -10 євро, до 26 років – 8 євро. Аудіогід – 3 євро. Сайт: scuolagrandesanrocco.org.

Поруч із Скуола Гранде – мальовнича Церква Святого Рокка (Chiesa di San Rocco) 1489 року будівництва. Це місце паломництва, тут зберігаються мощі Святого Роха. У XVII столітті храм був перебудований. Звели новий вишуканий фасад із скульптурами. Всередині церкви можна побачити 4 картини пензля Тінторетто. Відкрито з 9-30 до 17-00. Вхід 2 євро.

Поруч один із найбільш відомих соборів Венеції –  Собор Санта-Марія Глоріоза дей Фрарі (Basilica dei Frari), або Базиліка дей Фрарі. На початку ХІІ ст. недалеко від Перуджи (у центрі Італії) святим Франциском Ассізьким був започаткований релігійний рух, що прославляв Богородицю і проповідував життя у бідності. У 1220 роках ченці – францисканці з’явились у Венеції. Дож виділив ордену ділянку під забудову. На цьому місці звели чоловічий монастир і невелику церкву. Невдовзі вони стали замалими для вірян. Тому у 1250 р. збудували другу церкву, а у 1330 р. почали зводити великий собор на честь Пресвятої Діви Марії у Славі. Через 162 роки його освятили і назвали Санта-Марія Глоріоза дей Фрарі. (“фрарі” – скорочено від ” молодші брати францисканці”).

Біля церкви височіє Кампаніла – дзвіниця 1396 року, друга за висотою після Дзвіниці Сан-Марко (70 м). Поруч з собором – колишній монастир, два представника якого стали римськими папами. Після захоплення Венеції Наполеон закрив монастир і зробив з нього казарму. З 1815 року тут розмістили історичний архів. Сьогодні він вважається один з найбільших у світі.  На початку XX ст. собор Санта-Марія Глоріоза дей Фрарі отримав статус Базиліки.

Грандіозний готичний Собор –  справжня скарбниця творів мистецтва XII – XIX століть. Тут можна побачити шедеври Тіціана, Джованні Белліні, Донателло, Бартоломео Віваріні, Паоло Венеціано, Бернардіно Лічіно та інших венеціанських художників і скульпторів.  У Базиліці дей Фрарі поховані видатні особи Венеції: дожі – Джованні Пезаро, Ніколо Троно , Франческо Тоскані, скульптор Антоніо Канова, художник Тіціан, композитор і капельмейстер Собору Сан-Марко Клаудіо Монтеверді, полководці, священики, заможні сімейства. Ліворуч на світлині – розкішний Пам’ятник дожу Джованні Пезаро,  прикрашений скульптурами і мармуровими колоннами.

Над головним вівтарем – один з найцінніших творів Базиліки дей Фрарі – картина Тіціана “Вознесіння Діві Марії” (“Ассунта”) 1518 року. ЇЇ видно здалеку, картина ніби випромінює світло. Канова назвав її “найгарнішою картиною у світі”.

В соборі похований Тіціан Вечелліо – видатний художник венеціанської школи епохи Відродження. Він помер у 1575 році від чуми. Як виключення з правил, тіло митця не спалили під час епідемії, а з шаною поховали у соборі Санта-Марія Глоріоза дей Фрарі. Праворуч у храмі – величний Пам’ятник Тіціану, що звели у 1838 році за наказом австрійського імператора Фердинанда на знак пошани до художника, що малював портрети його предків.

Щоб побачити шедеври Базиліки дей Фрарі, треба придбати квиток. Коштує 3 євро дорослий і 1,5 євро для студентів до 29 років. До 11 років вхід безкоштовний. Біля входу можна взяти аудіогід за 2 євро. Для туристів храм відкритий з 9-00 до 17-30, у неділю з 13-00 до 17-30. У Базиліці проходят органні концерти. Графік на сайті: basilicadeifrari.it.

Прогулянка на гондолі. Наші враження.

Ми запланували (після відвідування Базиліки дей Фрарі) переправитись на інший берег Гранд-каналу на гондолі трагетто “San Toma” за 2 євро. Але на зворотньому шляху знову звернули не в ту вуличку)) і не знайшли вказівник на це трагетто. Вирішили повертатись пішки у бік мосту Ріальто. За церквою Сан-Сільвестро побачили вказівник на інше трагетто. Але години його роботи вже завершились (так ми дізнались, що трагетто у Венеції працює не до самого вечора, лише до 18 або 19 години). Поруч – станція вапоретто і гондол “Сан-Сільвестро”.

Вартість півгодинної прогулянки на гондолі 80 євро. Вечірній дорожчій тариф (100 євро) починається з 19-00. До підвищення ціни нам залишилось 15 хвилин, тож ми вирішили одразу взяти гондолу. (Мрії треба здійснювати!). Гондольєр повідомив, що ціна на прогулянку по Гранд каналу буде 80 євро, а якщо ми хочемо по вузеньким каналам кататись, то треба заплатити 100 євро за півгодини. Насправді, тариф у Венеції єдиний і залежить від часу поїздки, а не маршруту. У нас склалось враження що гондольєри ” граються” ціною с недосвідченими туристами. Ми не погодились. (Гранд канал можна на вапоретто подивитись за 7,5 євро. А нам хотілось автентичних вузеньких каналів rio.). Після відмови, “цінова політика” гондольєра одразу змінилась. По каналам району Сан Марко ми покатались за 80 євро – по законному єдиному тарифу. Звісно, ситуація неприємна. Тож у Венеції, як і в будь-якому популярному туристичному місті, варто володіти інформацією, бути насторожі і не дозволяти себе обдурити.

Гондола – традиційний човен, один із символів Венеції. Колись це був основний вид транспорта венеціанців. Сьогодні місцеві жителі “пересіли” на моторні човни, а гондоли (крім трагетто) катають туристів. Станція гондол Сан-Сільвестро неподалік мосту Ріальо.

Цікаві факти про гондолу. Довгі, чорні, багато оздоблені – такими стали гондоли у XVIII столітті. Існує єдиний стандарт цього традиційного човна. Довжина гондоли майже 11 метрів, а ширина 140 см, вага 400 кг. Виготовляється вона з 9 видів деревини, покривається спеціальним лаком чорного кольору. Ніс гондоли прикрашений 6 металевими зубцями, що символізують 6 районів Венеції. Це “ferro” – спеціальна залізна “штука”, що захищає ніс човна, вимірює  висоту мосту і є противагою гондольєру, що стоїть позаду човна.

Коли сидиш в гондолі здається, що вона має крен вліво (так і хотілось пересісти, щоб вирівняти човен). Гондольєр нам пояснив, що це нормально. Виявляється, гондола має асиметричну форму. Лівий борт довший за правий на 24 см. Гондольєр стоїть теж ліворуч. Така конструкція човна дозволяє успішно гребти лише одним веслом і керувати пустою або завантаженою гондолою. Ми і гондольєр у традиційній уніформі).

Казкова подорож на гондолі почалась з Гранд каналу.

Кожен гондольєр прикрашає свій човен блискучими візерунками, статуетками, оксамитовими тканинами, подушками, помпонами. Наша прогулянка була у супроводі милих янголяток.

Ми покатались по неймовірно атмосферним каналам району Сан Марко. Деякі настільки вузенькі, що важко розминутись двом гондолам. Гребти двома веслами тут теж нереально. Тому гондола має лише одне весло.

Для гондол на каналах встановлені свої “дорожні” знаки.

Колись у Венеції гондольєрів було більше тисячі, зараз – біля 400. Просто так гондольєром стати неможливо. Посада передається у спадщину від батька до сина. Цій традиційній венеціанській професії більше 1000 років. Сучасні гондольєри проходят спеціальне навчання, здають іспит, що включає фізичну підготовку, знання мов, культури й історії. Гондольєрами споконвіку працюють чоловіки, лише одній жінці у 2009 році вдалось здати іспит і отримати ліцензію.

Прогулюючись Венецією можна почути оперний спів, що лунає з гондоли. Така романтична традиція існує здавна. Багаті венеціанці мали свої приватні розкішні гондоли, любили влаштовувати прогулянки по каналам у музичному супроводі. Так виникли “баркароли” – мелодійні ліричні балади на венеціанському діалекті.  Їх виконували водії-гондольєри. Сьогодні за чималу додаткову плату можна замовити у гондолу співака. Чи співають вони баркароли – не знаю, чули в основному знамениту неаполітанську пісню ” O sole mio” і ще кілька відомих оперних арій. Так гарно, коли співаку на гондолі, що пливе, аплодують всі навколо: люди у човнах, на мостах, на берегах каналів.

Кожен палаццо і міст Венеції століттями зберігає свої легенди й історію.

Побачили будинок Джакомо Казанови – відомого венеціанського авантюриста, письменника і мандрівника, що бував і в Україні. Він народився 1725 році у родині акторів. Був усиновлений сенатором. Вів богемне життя, багато подорожував, захоплювався алхімією, був членом масонської ложі. Про свої любовні пригоди написав на старості років мемуари “Історія мого життя”.  Завдяки ним прославився як підкорювач жіночих сердець. Згодом “казановами” почали називати легковажних ловеласів.

Особливо колоритно виглядають ґанки бутиків і вишуканих готелів з місцем для “парковки” гондоли.

Постійна сирість, вологість впливають на зовнішній стан будинків Венеції. Але ці облуплені стіни разом з вузенькими каналами і перекинутими через них облупленими мостами мають свій особливий шарм.

Венецію називають містом кохання. Тут є свої романтичні традиції. Ось одна з них. Щоб закріпити свої почуття на все життя, закохані мають поцілуватись, коли пропливають під мостом.

Венеція з гондоли виглядає по-іншому. Ми дуже любимо в подорожах гуляти вузькими старовинними вуличками міст. А у Венеції – це колоритні канали, у яких панують краса, спокій, романтика. Тут чути скрип весел і плескіт хвиль. Щоб відчути таку унікальну атмосферу Венеції варто покататись на гондолі. Кажуть, гондольєр – це не робота і не професія, а стан душі. Ми тепер розуміємо цей вислів. Дивіться самі:

Після прогулянки каналами ріо ми знову перепливли Гранд канал і повернулись з казки на станцію гондол Сан-Сільвестро. Вид на міст Ріальто.

Також є можливість придбати квиток на одну-дві особи, так вийде трохи дешевше чим оплачувати всю гондолу. Квиточок можна придбати тут

Район Сан Марко (San Marco).

Наступне місце нашого маршруту – ще одна візитівка Венеції, серце міста – площа Сан-Марко. Ми перейшли міст Ріальто і вуличками міського району Сан-Марко попрямували до мети. Тут вказівників багато і натовп туристів дуже щільний. По дорозі милувались містом. Площа Campo San Bortolomio.

Канал і місток. Автентичний куточок Венеції.

Церква Santa Maria della Fava зведена у  XVIII cт. для зберігання чудотворної ікони Діви Марії. “della Fava” значить “боб”. Колись на цій площі торгували бобами, а можливо зведення храму фінансувала родина з прізвищем Фава. Є ще легенда про диво чудотворної ікони Діви Марії, що врятувала на цьому місці від в’язниці контрабандиста, який торгував сіллю і бобами. Над вівтарем – картина Джованні Баттіста Тьєполо. У церкві можна побачити шедеври венеціанських художників:  Пьяцетта (похований тут), Джузеппе Бернарді, Морлейтера. В храмі проходят концерти класичної музики.

Церква Сан-Джуліано (Chiesa di San Zulian) IX століття. Після пожежі церкву відбудували. Фасад був виготовлений у XVI ст. на кошти лікаря Томмазо Рангоне. На його честь над входом встановили скульптуру: лікар тримає дві рослини, що використовувались для зцілення від сифілісу (хвороби міста розпусти й куртизанок) і жовтої лихоманки (хвороби, завезеної мореплавцями з Африки). У церкві Сан-Джуліано можна побачити твори Паоло Веронезе, Джироламо Кампанья, Пальми іль Джоване.

Ви напевне помітили, що у нашому звіті про подорож до Венеції багато світлин церков. Вони є хорошим орієнтиром, щоб визначити у якому районі знаходитесь. Ввечері ми повернулись сюди, коли заблукали і по цьому фасаду зрозуміли, що тут вже були))). А ще візуально орієнтуватись у місті можна по площам.

Площа Святого Марка (Piazza San Marco) – найвідоміша і найбільша у Венеції. Тут зосереджені основні визначні пам’ятки і музеї міста, тому завжди багато туристів. Площа названа на честь Базиліки Сан-Марко. Заснована разом з храмом у IX столітті. З XIV ст. на ній зводяться вишукані будівлі Прокурацій, Палац Дожів, Дзвіниця, годинникова вежа, бібліотека Марчіана. Протягом століть Сан Марко була адміністративним, релігійним, культурним центром Венеції, свідком визначних подій в історії міста. А скільки легенд пов’язано з цим місцем!

Єдиний музейний квиток “I Musei di Piazza San Marco» включає 4 локації: палац Дожів (Palazzo Ducale), музей Коррера (Museo Correr) музей Археології (Museo Archeologico), бібліотеку Марчіана (Monumental Biblioteca Marciana). Вигідно придбати єдиний квиток без черги, онлайн на сайті. В день відвідин купувати музейний квиток краще в касі музею Коррер, там трохи менші черги. (найбільші черги до каси Палацу Дожів). Музей Коррера, Археологічний музей працюють 3 10-30 до 17-00 (сб – нд та квітень -вересень до 19-00). Бібліотека відкрита з 8-30 до 19-00, сб – до 13-30, неділя -вихідний. Палац Дожей можна відвідати з 8-30 до 17-30 (квітень – вересень до 19-00).

Ввечері на Сан-Марко не так велелюдно. До речі, бажаєте “епічне” фото на тлі визначних пам’яток – попросіть когось вас сфотографувати))).

З трьох боків площу Сан Марко оточують елегантні будівлі з аркадами. Старі Прокурації XV ст. та навпроти Нові Прокурації XVI ст. У них розміщались прокуратори – державні службовці Венеції. Тепер тут галереї, експозиції музеїв. В аркадах розташовані дорогі крамниці й знамениті ресторани Венеції. У Старих Прокураціях  – ресторан “Quadri”. У свій час тут збиралась еліта французьких та австрійських військ, що захопили місто.

У Нових Прокураціях – найстаріше кафе Італії “Caffe Florian“. Відкрито Флоріано Франеческоні у 1720 році. Перший заклад, який могли відвідувати жінки. Тут почала продаватись перша венеціанська газета. Кафе Флоріан – місце збору венеціанських патріотів під час австрійської і французької окупації. У 1893 році у цьому ресторані народилась ідея створення відомої художньої виставки – Венеціанської бієнале. За 3 століття у кав’ярні побувало багато знаменитостей: Казанова, Гольдоні, Руссо, Хемінгуей, Байрон, Бродський, Гете. Тут зберігається респектабельна атмосфера XVIII ст. Обидва старовинні ресторани-музеї з дуже дорогим цінником і чудовими концертами класичної музики, яку можна влітку послухати усім навколо.

“Вітальнею Європи“назвав площу Сан Марко Наполеон Бонапарт. Він наказав збудувати тут собі резиденцію, для цього зруйнувати церкву Сан- Джеміньяно. Так між будівлями Прокурацій постала Ala Napoleonica, частина Королівського палацу (Palazzo Reale). Сьогодні у ній знаходиться відомий художній та історичний Музей Коррера.

Базиліка Святого Марка (Basilica di San Marco) – кафедральний собор Венеції. У 827 році венеціанські купці викрали і привезли з Олександрії мощі Святого Марка, одного з євангелістів і послідовників вчення Христа. Для збереження і поклоніння святині звели собор. Святий Марк був проголошений покровителем Венеції. Його мощі покояться на головному вівтарі. Відтоді середньовічна Венеція стала важливим місцем паломництва. Республіка почала називатись Serenissima Repubblica di San Marco – Найсвітліша республіка Сан Марко. Знак Сан Марко – крилатий лев став державним символом Венеції. Його зображення з’явилось на гербі Венеції і на символах влади всіх країн і міст, що підкорялись республіці.

В XI ст. собор перебудували і оздобили за зразком візантійського Храму Апостолів з Константинополя.  До 1807 року  храм був придворною капелою при палаці дожів. Кафедральним собор став після наказу Наполеона. Сьогодні Базиліка Сан Марко – унікальний храм у візантійському стилі на теренах Європи, що занесений до Світової Спадщини ЮНЕСКО.

Всі визначні події у житті Венеції проходили у Соборі Святого Марка. Тут проголошували дожів, благословляли перед військовим походом, урочисто зустрічали переможців, проходили важливі церемонії. Найцінніші трофеї, привезені венеціанцями з хрестових походів, прикрашають фасад і інтер’єр храму. Серед них шедеври, доставлені у 1204 році з 4-го хрестового походу на Константинополь: золотий вівтар Pala d’Oro, квадрига – антична кінна скульптура на фасаді, ікона “Мадонна Нікопея”. За розкішне оздоблення собор ще називають “Золота базиліка“. Багато цінностей зберігаються у скарбниці і музеї Сан Марко, у тому числі оригінал квадриги.

Внутрішнє оздоблення собору неймовірно вишукане. Цю красу варто побачити! Олена відвідувала храм минулої подорожі. На цей раз ми прийшли ввечері, щоб побачити площу Сан Марко без натовпів. Базиліка Сан Марко – діючий храм, тож одяг має бути відповідний. Вхід у собор безкоштовний, черги довгі, проте рухаються відносно швидко. Краще приходити зранку або незадовго до закриття храму. Фото та відео-зйомка заборонені. Години відвідування: 9-30 – 17-00, нд – 14-00 – 16-30.  Останній вхід за 15 хвилин до закриття. Платними є Музей  Базиліки (5 євро, дит. 2,5 євро). У ньому можна піднятись на галерею собору з гарним краєвидом. Всередині Базиліки є окремі квитки до золотого вівтаря Pala d’Oro (2 євро/1,5 євро) і Скарбниці  (3 євро/1,5 євро). Сайт Базиліки: basilicasanmarco.it.

Годинниковій вежі Сан Марко – Torre dell`Orologio (ліворуч на світлині) вже більше 520 років. Це перша будівля міста у стилі ренесанс. Унікальний старовинний годинник дуже інформативний, має складний механізм.  Уявіть, кілька століть тому людина могла побачити на годиннику який зараз знак зодіаку, фаза місяця, котра година. Точний час показує стрілочка з сонцем на фоні синього циферблату. Цікаво, що відлік часу починається з 18-ї години. 5 століть тому у Венеції  доба починалась із заходом сонця, а не з 24-00, як заведено у наш час. Ліворуч від статуї Богоматері є віконце з римськими цифрами – це години, а праворуч від неї – хвилини у арабських цифрах. Двічі на рік, на свято Богоявлення та свято Вознесіння і Заручин з морем, щогодини у цих віконцях з’являються дерев’яні статуї персонажів Різдва Христового – трьох волхвів, що вклоняються Богородиці.

Вежа має тільки один дзвін на вершині. У нього б’ють два мавра. Так скульптури стали називати через бронзу, що з часом потемніла. Фасад вежі прикрашає символ Венеції – крилатий лев Сан Марко з розкритою книгою. Відвідати годинникову вежу можна тільки з гідом за попереднім замовленням на сайті. Екскурсії проходят італійською, англійською, французькою мовами. Квиток коштує 12 євро/ 7 євро. Це комбінований квиток, у якій входять також Музей Коррера, Археологічний музей і зали Бібліотеки Марчіана. Сайт вежі: torreorologio.visitmuve.it.

Над площею височіє Дзвіниця Сан Марко – Campanile di San Marco. У Венеції є такий вираз “Andiamo a farci un giro di ombre” перекладається “підемо вслід за тінню”. З’явився він у давні часи, коли на площу Сан Марко приходили торговці вином. Щоб вберегти свій продукт від сонячних променів, вони пересувались вслід за тінню Дзвіниці Сан Марко. Тож цей венеціанській вираз значить – піти “пропустити по келиху вина”. Кампаніла Сан-Марко була гарним винним орієнтиром)). На неї у середньовічній Венеції орієнтувались також кораблі, що заходили у лагуну. Кампаніла була маяком і сторожевою вежею. Місто було добре захищене з моря. У разі нападу між каналами натягувались міцні ланцюги catena, які перешкоджали заходу ворожих кораблів.

Перша Кампаніла зведена на цьому місці у IX ст. За століття вона не раз перебудовувалась. Охорона Палацу Дожів розміщалась у Лоджетті – приміщенні у підніжжя вежі. Через землетруси, блискавки та старість у 1902 році Дзвіниця впала, зруйнувавши Лоджетту і кут Палацу Дожів. На щастя, ніхто не постраждав, лише зникла кішка сторожа. Через 10 років Campanile di San Marco відбудували такою, як вона виглядала у XV столітті. Сьогодні це найвища вежа Венеції – 98 м.

На Дзвіницю Сан Марко можна піднятись на ліфті, вхід до нього у Лоджетті. Години роботи: з жовтня по березень з 9-30 до 17-00. З середині квітня по вересень  з 8-30 до 21-00. Останній вхід за 15 хвилин до закриття. Вартість підйому: дорослий квиток – 8 євро, дитячий 6-17 років – 4 євро, студентській – 6 євро. Краще приходити зранку або ввечері, вдень дуже великі черги. Біля 19-00 ми очікували підйому 10 хвилин.

З Кампаніли відкривається чудовий краєвид на Венецію і лагуну. Дивуєшся, як на багатьох маленьких клаптиках болотистої землі венеціанці створили таке величне місто, звели площі, храми й палаццо. У променях сонця, що ховається за обрій, Венеція перетворюється на місто – казку.

Коли дивишся на Базиліку Сан Марко не покидає відчуття, що подібну архитектуру ти вже бачив… у Стамбулі. Саме це колоритне місто було колись столицею Візантії – Константинополем. Поруч – Палац Дожів, за ним міській район Кастелло (Castello) – наступний пункт нашого маршруту.

На острові Сан-Джорджо Маджоре височіє Кампаніла собору Сан-Джорджо Маджоре XVI cт. До приходу Наполеона тут був монастир. Французькій імператор закрив його і перетворив на казарми. Відбудували храм лише у 1950-х роках. У ньому похований дож, зберігаються картини Тінторетто.

Площа Сан Марко, Прокурації і міській район Дорсодуро (Dorsoduro). Ліворуч на світлині – третя “кругла” церква Венеції – Базиліка Санта Марія делла Салюте (Basilica di Santa Maria della Salute). Церква Святої Марії Здоров’я заснована у 1630 році біля входу у Гранд канал на честь спасіння міста від чуми. До речі, саме у торговій Венеції  XIV століття з’явилось слово “карантин“, що значить ” сорок днів”. На цей час ізолювали людей і суда, що прибули у місто. Будівництво собору тривало 57 років. Він оздоблений шедеврами відомих митців: Тіціана, Тінторетто, Луки Джордано. У храмі встановлено один з найбільших органів Венеції. Органний концерт можна послухати безкоштовно – у будні о 15-30. Сайт: basilicasalutevenezia.it

Венеціанці любили прикрашати храми і місто трофеями з захоплених у війнах країн.  На невеличкий площі між Собором Сан Марко і набережною височіють дві колони. Ліворуч – Колона Святого Теодора – першого покровителя Венеції і Колона Сан Марко. Колони доставили у Венецію у 1125 році після перемоги над фінікійським царем. Історія з ними як в задачі для першого класу: Всього на кораблях привезли 3 колони, кожна вагою біля ста тон. Поки розвантажували – одну колону впустили в море. (вона так загрузла в мул, що й досі її не знайшли). Скільки колон залишилось?)).

Тільки через 70 років венеціанці встановили важки колони. Одну прикрасили скульптурою Св. Теодора, складену з двох статуй – давньоримської і візантійської. Іншу колону – крилатим левом, якого відлили в Ассирії. Забобонні венеціанці не проходять між колонами. Тут у середньовіччі страчували злочинців. Останнім, що вони бачили і чули був дзвін годинника Сан марко, який сповіщав “час пробив”.

З набережної Riva degli Schiavoni відкривається чудовий вид на лагуну і собор Сан-Джорджо Маджоре. Тут знаходиться причал вапоретто, станція гондол. “Скіавоні” називали торговців із Далмації, що швартували тут свої кораблі і мали на ринку Венеції крамниці. Щороку на Вознесіння, протягом 8 століть до 1797 року, від набережної відпливала розкішна 30-метрова “золота” гондола Бучінторо (Bucintoro). На ній дож прямував у лагуну на церемонію Заручин з морем. Ця давня традиція символізувала панування Венеції на морі. Спочатку це була просто молитва,а  у XII столітті папа римський кинув у морські хвилі перстень дожа, так поєднав навіки Венецію і море. Останнє Бучінторо зруйнували французькі солдати, коли грабували місто. Залишки “золотої” гондоли дожа зберігаються в Музеї Коррера.

Палац Дожів (Palazzo Ducale)– розкішний готичний палаццо XIV століття, резиденція дожів – правителів Венеції, головна адміністративна будівля держави. В палаці засідала Велика рада, сенат, Верховний суд, таємна поліція. У Венеціі була добре продумана і організована система влади, судів. Дож – виборна посада, що існувала з 697 по 1797 роки. На неї претендували представники заможних і впливових родин Венеції. Кандидатів обирав Комітет сорока. Процедура виборів була складною і багатоетапною. Саме у Венеції  “народилось”слово “ballotte” – бюлетень. Новообраний дож складав присягу перед народом і правив державою до своєї смерті.

Король Франції Людовік XIV казав: “Держава – це я”. Дож навіть подумати про таке не міг. Повноваження правителя Венеції були обмежені законами. Він і його родина не могли приймати подарунки, відкривати державні листи наодинці, вести переговори без свідків з іноземними послами, покидати резиденцію.Наприклад  дож Франческо Фоскарі був змушений зректися посади через те, що його син взяв подарунок. З балкону Палацу Дожей правитель звертався до народу Венеції.

Міст Зітхань (Ponte dei Sospiri) – знаменита пам’ятка Венеції XVII ст. Має романтичну назву, але сумну історію. Міст з’єднує суд у Палаці дожів і в’язницю. По ньому переводили засуджених до місця покарання. З вузенького вікна мосту вони востаннє дивились на Венецію і зітхали. Так у XVIII столітті змалював почуття злочинців у своїх творах лорд Джордж Байрон. Кажуть, саме він є автором назви мосту. Вид на Міст Зітхань з “солом’яного” мосту Ponte della Paglia. 

Піший маршрут по Венеції. Частина 2.

Маршрут: Район Кастелло – район Каннареджо.

Вечірня “нетуристична” Венеція прекрасна. Піша прогулянка житловими районами. Ідеально цю частину маршруту по Венеції запланувати на другий день, коли храми і музеї на шляху відкриті. (після 17-30 більшість церков і музеїв міста вже зачинені для відвідувачів). Але ввечері площі й канали Венеції у світлі ліхтарів набувають казкового забарвлення.

Район Кастелло (Castello).

Після мосту Ponte della Paglia починається міський район Кастелло (Castello) – найбільший район Венеції. Тут на острові San Pietro di Castello у давнину був замок, італійською Castello. Звідси й назва району. На цьому ж острові знаходиться Basilica di San Pietro di Castello, що до 1807 року була першим кафедральним собором Венеції. В районі Кастелло розташований Арсенал – місце, де будувались кораблі венеціанскього флоту. Сади Бієнале – місце проведення знаменитої виставки сучасного мистецтва Венеціанської Бієнале.

Район Кастелло відомий красивими церквами, колоритними вуличками й площами. З ними ми і будемо знайомитись далі. За планом до нашого готелю, що знаходився в районі Каннареджо недалеко від Єврейського Гетто, йти лише  2,4 км, тобто 30-40 хвилин. Ця частина маршруту мала виглядати так:

А по факту вийшло так: Наш шлях розтягнувся майже на 6-7 км. Ми блукали близько 3-х годин. Подивились вулички й канали житлових районів, куда рідко заходять туристи. А це такі колоритні місця, красиві храми. Це зовсім інша Венеція, ніж ми бачили на площі Сан Марко. І цим наші “блукання” цікаві)).

Починається друга частина маршруту по Венеції з набережної Riva degli Schiavoni, за “солом’яним” мостом Ponte della Paglia. Тут знаходиться причал вапоретто San Zaccaria, а навпроти височіє елегантний Палаццо Дондоло.

Палаццо Дандоло (Palazzo Dandolo) – готичний палац , зведений у XIV столітті знатною родиною Дандоло. Чотири представники цієї сім’ї були дожами. Найвідоміший з них Енріко Дандоло. У 1204 році 97-річний, майже сліпий дож захопив під час 4-го Хрестового походу Константинополь. Через рік він помер і був похований у Соборі Айя-Софія. У 1630 році у Палаццо Дандоло прозвучала перша оперна вистава у Венеції. Це була опера композитора Монтеверді. У XVII столітті тут розміщалось казино. Гравці робили ставки інкогніто, кожен був у масці. У 1822 році Giuseppe Dal Niel відкрив тут розкішний готель. У ньому зупинялись відомі письменники, художники, монарші особи. Серед них Бальзак, Дебюсі, Жорж Санд, Діккенс, Пруст, Вагнер. Сьогодні це один з найвідоміших готелів Європи  5-зірковий Hotel Danieli. У ньому проходили зйомки фільма “Турист” з Анджеліною Джолі і Джонні Деппом у головних ролях.

На набережній, навпроти причалу вапорето San Zaccaria знаходиться Церква Ла П’єта (Chiesa della Pietà) XVIII ст. Колись біля неї був сиротинець, у якому 37 років працював вчителем гри на скрипці, концертмейстером і керівником хора Антоніо Вівальді. За цей період він написав більше 100 концертів, які звучали у Церкві Лі П’єта у виконанні дитячого хора. В храмі можна побачити фрески Джованні Тьєполо, Джамбаттісто Піяццетти. Церква відкрита вт-нд з 10-00 до 18-00. Вхід 3 євро. Також тут проходять платні і безкоштовні концерти класичної музики. Сайт: pietavenezia.org/it.

Біля пам’ятника першому королю Італії Віктору Емануїлу ІІ повертаємо у вуличку за вказівником San Zaccaria. Церква San Zaccaria була частиною комплексу жіночого бенедиктинського монастиря, заснованого у IX столітті. Тут зберігаються мощі священика Святого Захарія, батька Івана Хрестителя. У склепі церкві Сан-Заккарія поховані 8 дожів Венеції, художник Алессандро Вітторіа, представники заможних родин. Монастир був дуже багатим, йому належали землі й палаци.

Щороку на Пасху від площі Сан Марко на вечірню месу до церкви Сан-Заккария шла урочиста процесія дожа. По закінченню молитви настоятелька монастиря вручала дожу “монаршу” шапку, розшиту золотом і дорогоцінностями. Після захоплення Венеції Наполеон закрив монастир, вивіз у Париж твір Джованні Белліні “Мадонна з немовлям”. Тільки через 20 років картина повернулась у храм. Побачити цей шедевр і твори відомих художників XVIII століття можна щодня з 10-00 до 12-00 та з 16-00 до 18-00. Вхід безкоштовний. Квиток у склеп 1 євро.

На набережній Fondamenta de l’Osmarin вражає готичною красою Палаццо Пріулі XIV ст. Він належав знатній родині Пріулі, представниками якої були 3 дожа. Засновником цієї сім’ї став угорець Сільвестр Пріолус, що в X ст. прибув на службу у посольство і залишився у Венеції. Палац реставрували і тепер тут розкішний 4* готель Palazzo Priuli . Поруч з будівлею красивий міст з цікавою назвою “Ponte de Diavolo” – “міст диявола” (на світлині праворуч). Можливо, ця назва пов’язана з якоюсь легендою, адже паралельна вуличка називається “Calle dei Pretti” – “вулиця священика”.

Грецькій міст через Грецький канал (rio dei Greci) і чудовий вид на грецький Кафедральний собор Сан-Джорджо дей Гречі (Chiesa di San Giorgio dei Greci) – головний православний храм італійської митрополії Константинопольского патріархату. У XV столітті після падіння Константинополя у торговій Венеції оселились біженці-греки і створили у цьому районі свою громаду Scuola dei Greci. Вона налічувала майже 4 тисячі осіб. У 1536 році звели собор на честь Св. Георгія, Дзвіницю, відкрили поруч грецьку школу і жіночій монастир. Храм прикрашали  художники Мікеле Дамаскін, Емануіл Цанес, Джованні Сіпріо. Після французької, австрійської окупації і після Другої світової війни у грецькій громаді Венеції залишилось лише 30 осіб. Проте у місті відкрито Грецькій інститут візантійських досліджень, при ньому діє Музей ікон. (пн, сб, нд з 9-00 до 17-00). У ньому зібрані ікони XIV-XVII століть, у тому числі Ікона Христа Пантократора, що подарувала громаді донька останнього візантійського правителя.

Міський район Кастелло неймовірно атмосферний. Цікаво гуляти його вузенькими вуличками, затишними площами. Тут висить білизна над каналами, біля дверей будинків припарковані “втомлені” роботою човни, зовсім мало туристів.

Церква Сан-Франческо делла Вінья (Chiesa di San Francesco della Vigna) – збудована на місті виноградників, звідси її назва. У XIII столітті родина виноробів  Ziani передала свої землі у власність ченців францисканців. Невдовзі вони звели тут монастир. Через 300 років збудували велику церкву з багатим фасадом роботи Андреа Палладіо, що прикрашають скульптури Св. Павла і Св. Моісея. В храмі знаходяться шедеври Паоло Веронезе, Джованні Белліні, Антоніо да Негропонте. На площі перед церквою на третій тиждень червня проходить щорічний винний фестиваль Festa di Francesco della Vigna.

Канал rio di Santa Giustina виходить у лагуну. Праворуч – венеціанська середня школа.

Назву цьому каналу дала Церква Санта Джустина (Chiesa di Santa Giustina) зведена при монастирі августинцев у XV ст. на місці старого храму. Раз на рік дож відвідував храм. У Венеції чеканилась монета на честь святого, називалась “Джустіна”. Наполеон закрив монастир, в церкві розмістилось військове училище, згодом – середня школа. Колекція цінних картин зникла. Від оригінальної споруди залишився фасад.

Велична готична Базилика Санті Джованні е Паоло (Basilica dei Santi Giovanni e Paolo) – один із найбільших соборів Венеції. Його ще називають Сан Заніполо. З появою храма пов’язана легенда. Дожу Джакопо Тьєполо наснилось багато голубів, що літали над болотами. Він почув голос Господа, що вказував на місце, обране для проповідей. Дож знайшов цю місцину і у 1234 році передав землю ордену домініканців. Через 15 років Джакопо Тьєполо стане першим, з 18-ти венеціанських дожів, похованих у побудованому ченцями храмі. Церкву звели на честь ранньохристиянських святих мучеників Івана та Павла. Перебудована і освячена у 1430 році, вона стала своєрідним пантеоном для видатних людей Венеції. Тут поховані генерали, художники (Джованні Белліні, Джакомо Пальма молодший), представники знатних родин, що робили пожертви на церкву. Кілька саркофагів вбудовані у фасад храму.

Інтер’єр Базиліки Санті Джованні е Паоло оздоблювали кращі венеціанські художники XV-XVIII століть. На жаль, частина шедеврів втрачена. Цінні твори були вивезені Наполеоном після закриття монастиря. Лише частина повернулась у рідний храм, який знову став належати домініканцям. Побачити розкішне оздоблення Базиліки можна щоденно з 9-00 до 18-00, у свята з 12-00 до 18-00. Вхід  3,5 євро – дорослий, 1,5 євро – діти, до 12 років відвідування безкоштовне. Сайт Базиліки: santigiovanniepaolo.it.

Поруч з готичною Базилікою з червоної цегли – витончена ренесансна будівля Скуола Сан-Марко (Scuola Grande di San Marco). Це одна з 6 великих венеціанських шкіл – братерств. Побудована у 1260 році, відновлена після пожежі у XV столітті. Тут здавна розміщались лікарня, притулок для бідних і немічних, велика медична бібліотека. Під час австрійської окупації був військовий госпіталь, сьогодні знаходиться міська лікарня. Скуола була багатим і впливовим братерством, тому взяла собі ім’я покровителя міста. На фасаді можна побачити символ Святого Марка – Крилатого лева. Оздобити розкішні зали будівлі запросили відомих митців. Серед них: Доменіко Тінторетто, Джованні Белліні, Тулліо Ломбардо, Пієтро і Біяджо ді Фаенце. У будівлі відкрито музей Скуоли Сан-Марко. Працює вт-сб з 9-30 до 17-30. Також тут діє Музей фармації (пн, ср, пт), Музей історії медицини (вт-пт. 10-00 – 12-00 та 14-00 – 16-00).

Над колоритною площею Campo San Giovanni e Paolo височіє пам’ятник головнокомандуючому збройними силами, “спасителю Венеціанської республіки” Коллеоні Бартоломео (1400-1475). Скульптура роботи відомого майстра Андреа дель Верроккьо, вчителя Леонардо да Вінчі, Сандро Боттічеллі.

Мальовничий канал біля площі. На сходах приємно відпочити, милуючись навколишньою красою.

Церква Чудес, маленька скринька для коштовностей, цікавий приклад візантійського ренесансу – так називають Церкву Санта Марія деі Міраколі (Chiesa di Santa Maria dei Miracoli). Збудована вона у 1489 році для зберігання чудотворної ікони Діви Марії, яка раніше розміщалась на розі вулиць просто неба. Протягом 8 років зводила храм одна родина митців. Батько – художник Пьєтро Ломбардо, архітектор Венеціанської республіки, автор фасаду Скуола Сан-Марко. Йому допомагали два сина Антоніо і Тулліо. Церква є популярним місцем вінчання молодят.  Храм відкрито: пн-сб з 10-30 до 16-30. Вхід – 3 є./1,5 євро.

Мальовнича площа Санта Марія Формоза.

Церква Санта- Марія Формоза (Parrocchia di Santa Maria Formosa) – одна з найстаріших у Венеції.  Побудована в 639 році єпископом Сан Магно из Одерцо на місці, де за легендою йому явилась Діва Марія. Перший храм назвали на честь Очищення Пресвятої Богородиці, згодом у назві залишилось слово “formosa” – “прекрасна жінка”. Щороку в день Очищення Марії (Стрітення) дож приходив у Церкву Санта- Марія Формоза на молитву, у якій згадували дожа Пьєтро ІІІ Кандіано, що у IX столітті врятував з полону піратів 12 венеціанських дівчат. Звідси пішов популярний фестиваль Festa de le Marie de tole.

Церкву відновлювали у 864 та 1106 роках. Велика перебудова храму  відбулась у XV столітті.  Автором проекту став архітектор Мауро Кодуччі. Фінансувала роботи сім’я Каппелло. На фасаді її родинний герб, над входом – пам’ятник адміралу Вінченцо Каппелло.  Всередині зберігаються шедеври Джованні Белліні, Бартоломео Віваріні, Якопо Негреті, Леандро Бассано. Відкрито: пн-сб з 10-30 до 16-30. Вхід – 3 євро/1,5 євро.

Романтична, загадкова, малолюдна, колоритна – такою є вечірня “нетуристична” Венеція. Дорогою до апартаментів ми ще раз заблукали, тож мусили добре роздивитись затишні житлові райони міста))).

Набережна Fondamenta dei Ormesini в районі Каннареджо – популярне місце серед місцевих. Тут багато бакаро, тратторій з доступними цінами. Від наших апартаментів до набережної хвилина ходьби. Приємно було посидіти на сходах каналу з аперолем і чиккеті. Навколо –  місцева тусовка. Всі жваво спілкуються. Одні сидять за столиком, інші – на сходах мосту і каналу , а хтось вмостився прямо на човнах, припаркованих поруч. Об кам’яну набережну б’ються хвилі від човнів, що пропливають. Зійшов місяць і разом з кількома ліхтарями освітлив будинки і канал. Ось в такій атмосфері завершився наш незабутній день у Венеції.

Венеція на світанку. Район Каннареджо. 

Дуже полюбляю спостерігати за містами, коли вони тільки просинаються. Навколо тиша. Подекуди видно працівників: раненько відкриваються пекарні, починає працювати доставка продуктів. Це дуже цікаво. Коли є така нагода, у нових містах завжди зустрічаємо схід сонця. Так було в Аннесі, Стамбулі, Празі, Женеві. Яка вона –  Венеція на світанку?

Церква Сант -Альвізе, або Церква Св. Людовіка (Chiesa Parrocchiale di Sant’Alvise) XIV ст. Поруч старовинний монастир. Інтер’єр храма прикрашений творами Джамбаттісти Тьєполо, Лаззаро Бастіані, Пьєтро Ріккі. Відкрито: пн-сб з 10-30 до 16-30. Вхід – 3 євро/1,5 євро.

А ось і схід сонця над лагуною. У променях видно острів Мурано, відомий виробництвом художнього “муранського” скла.

Вапоретто у Венеції працює цілодобово. Поруч причал S. Alvise.

Знайшли невеличке футбольне поле.

На такій романтичній ноті ми сказали Венеції “Arrivederci” – До побачення!

Ось такою ми побачили і полюбили Венецію. 1,5 дні нам було мало. Сюди хочеться повернутись знову, щоб погуляти колоритними житловими кварталами, побувати в музеях і старовинних церквах, відвідати острови Венеціанської Лагуни: Мурано, Бурано, Торчелло, Лідо та інші. До них можна дістатись на вапоретто, користуючись проїзним квитком. Бурано – острів з яскравими різнокольоровими будинками, що славиться унікальним мереживом. Мурано називають “маленькою Венецією”, тут здавна виготовляють знамениті вироби з муранського скла. Влітку можна відпочити на піщаних пляжах острова Лідо.

Сподіваємось, наш путівник по Венеції, маршрути по місту, досвід і практичні поради допоможуть вам спланувати цікаву подорож до цього унікального міста.

Далі нас чекав австрійський Грац, місто водночас аристократичне і душевне. Чим цікавий Грац. Читайте продовження нашого звіту про подорож тут:

=Грац. Путівник. Що подивитись за 1 день.

Бажаємо яскравих подорожей!

До речі, житло в подорожах ми бронюємо на сайті Букінг.

Booking.com

Читайте також:

= Сколе, Виноградів, Маріапоч, Будапешт. Звіт про подорож на машині до Італії. Частина 1.

= Цікаві розваги Клагенфурта. Атмосферне місто Удіне. Звіт про подорож на машині в Італію. Частина 2.

= Автентичне Тренто. Мольвено – найгарніше озеро Італії. Звіт про подорож на машині в Італію. Частина 3.

= Мальовниче Ріва-дель-Гарда. Відпочинок на озері Гарда. На машині в Італію. Частина 4.

= Путівник: Рим за три дні. Що подивитися: пам’ятки, маршрути, готелі, транспорт, їжа, шопінг, відгуки, фото. Як потрапити в Колізей і музеї Ватикану без черги.