Дрогобич за 1 день. Топ-10 цікавих місць.

Це той випадок, коли враження від міста перевершують очікування. “У ньому вся сіль” – такий багатозначний слоган міста Дрогобич. Давній центр солеваріння, унікальна дерев’яна церква зі списку ЮНЕСКО, неймовірна панорама з вежі Ратуші, вишукані віли на колишній вулиці Панській, кава з дорогобицькою сіллю, легенди та відомі люди – це все Дрогобич. Що подивитись у місті Дрогобич за 1 день. Ми зробили добірку топ-10 цікавих місць і об’єднали їх в маршрут по місту.

Місто Дрогобич розташоване у Львівській області, за 75 км від Львова, за 10 км від відомого курорту Трускавець. Це старовинне торгове місто. Сіль – біле золото, нафта – чорне золото. Завдяки такому чорно-білому поєднанню Дрогобич прославився як багате місто. А ще здавна це мультикультурне, багатонаціональне поселення. Найбільші громади міста – українська, польська і єврейська – створили самобутній колорит Дрогобича.

Місто солі, нафти, торгівлі, культури, розкішних вілл й кави з сіллю. Батьківщина відомого вченого Юрія Дрогобича, письменника й художника Бруно Шульца, поета, письменника, науковця Івана Франка. Сучасна туристична концепція міста вражає: креативний логотип, оригінальний слоган, арт-об’єкти, різноманітні екскурсії та квести, а головне – люди, що натхненні своєю справою. Своє рідне місто Дрогобич нам показав краєзнавець, журналіст, громадський діяч Сергій Матійко. Щиро дякуємо!

Дрогобич за 1 день. Цікаві місця.

Офіційною датою заснування міста Дрогобич є 1390 рік. За легендою у давньоруський час тут було поселення пд назвою Бич. Його зруйнували татаро-монголи або половці. Тож відбудоване знову місто “другий Бич” так і назвали “Дрогобич”.  За іншою версією назва міста походить від давньоруського імені Дорогобит. Середньовічне місто XV-XVII ст. мало три важливі центри: Ринкова площа з Ратушею, Костел Св. Бартоломея і Старостинський замок. Кожен мав свої захисні споруди.

Що подивитись у Дрогобичі за 1 день. Це місто дуже зручне для туристів, адже всі основні локації можна обійти пішки.

Дрогобицька Солеварня.

Одне з найстаріших підприємств Європи. Перша згадка про Дрогобицьку солеварню (колись вона називалась “жупа”) – датується 1390 роком. У давнину Дрогобич був відомим центром видобутку солі. Звідси сіль експортувалась у різні країни Європи, адже славилась особливим смаком і унікальним способом видобутку – виварюванням. Продавалась вона у мішках, бочках або спеціальних топках. Одиницею вимірювання ваги був віз стандартного розміру, що вміщав 6 тис. топок солі. На давньому гербі міста Дрогобич зображено 9 топок, що символізували 8 передмість і центр – частини тогочасного міста. І сучасний логотип міста – це перевернута топка, а слоган – “У ньому вся сіль”.  Місто солі – так ще називають Дрогобич.

Читайте також про австрійське “місто солі”: Казковий Гальштат – унікальне містечко регіону Зальцкаммергут

Реальність на Державному Дрогобицькому солевиварювальному заводі нас вразила. Спочатку здалось, що соляне виробництво давно закинуте – старі недоглянуті будівлі, напіврозвалені сараї, депресивна атмосфера. Так виглядає, на жаль,  контора діючого виробництва.

Дерев’яний ґанок контори на контрасті – відбудований, стильний. Солевиварювальний завод досі діє!

Коли основні поставки солі в Україні були з соляних шахт Соледару, з-під Бахмута, Дрогобицька солеварня занепала і видобувала мало солі. З початком повномасштабної війни, після окупації Соледару, мусила збільшити об’єми виробництва. Тепер щодня підприємство видобуває 700 кг солі. Дрогобицька сіль дуже цінується сьогодні.

На сучасній Дрогобицький сироварні добувають сіль по тим самим технологіям, що й сотні років тому – виварюють із соляної ропи. Здавна у Дрогобичі було 3-4 королівських, тобто державних, джерела соляної ропи. Спочатку видобута ропа відстоювалась, потім виварювалась. Таким чином видобувалась сіль. У цій дерев’яній будівлі (на фото) відбувається виварювання. Поруч – заготовленні для цього дрова. Такий процес досить витратний.

Цікаво, що ці старовинні труби, чани виготовлені з дерева, але під впливом солі і часу вони затверділи і виглядають як камінь. Спробували “свіженьку” дрогобицьку сіль прямо на виробництві – солона:). Солеварня, хоч і занедбана, але є дійсно унікальною і самобутньою. Вона потребує відновлення і має бути популярною туристичною локацією. Це варто побачити в Дрогобичі!

Адреса Дрогобицької солеварні: вул. Солоний Ставок, 27. Екскурсії по солеварні проводяться: у вівторок 11-00 год, у четвер 15-00 год. Вартість – 100 грн, діти 7-18 р 50 грн, до 6 років – безкоштовно. На сайті Дрогобицької Солеварні можна замовити екскурсію та придбати сіль. І таким чином підтримати відродження давнього соляного промислу України.

Церква Святого Юра в Дрогобичі.

Одне з найяскравіших наших вражень від Дрогобича. По-перше – історія і давнина. Уявіть тільки, дерев’яна церква збереглась з XV-XVII століття. По-друге – розписи того часу: стінописи, ікони, старовинний вівтар, різьба. Цікаво, що тут можна побачити як виглядали люди Дрогобича різного соціального прошарку у XV-XVII століттях. Адже на стінописах зображені не тільки біблейні сцени, а й побутові. А ще тут в одному храмі – дві церкви. Маленька Введенська церква розташована на другому ярусі, над бабинцем. Церква Св. Юра в Дрогобичі занесена до списку Світової Спадщини ЮНЕСКО. Вона є однією з 8 дерев’яних церков в Україні, що має такий почесний статус.

Знаходиться Церква Св. Юра поруч зі старовинною Дрогобицькою солеварнею.  У передмісті Дрогобича XV століття навколо такого важливого для міста солевиварювального комплексу були збудовані церкви: Св. Юри, Воздвиження Чесного Хреста та П’ятницька. Найдавніша з них Церква Св. Юри.  Дотепер збереглась також Церква Воздвиження Чесного Хреста, але вона на реставрації.

Читайте також: Церква Успіння Пресвятої Богородиці – найстаріша на Гуцульщині.

Церква Св. Юра спочатку була невеличка – мала дві частини: вівтарну і нову. У XVII столітті вона була розширена і добудована. З прикарпатського села Надієво привезли бруси розібраної місцевої церкви XV століття. Кажуть, їх виміняли на сіль. З них спорудили бабинець (третю частину при вході в храм) і над ним – маленьку Введенську церкву (Введення Богородиці до храму). У 1678 році дрогобицький будівничий Григорій Тесля доповнив Церкву Св. Юра “цибульками” 5-ти бань. Саме такою вона збереглась дотепер. Поруч у XVII ст. звели Дзвіницю. Цікаво, що храм звели по унікальній технології – без використання цвяхів.

“Поема в дереві” – так називають розписи Церкви Св. Юра. Коли заходиш всередину – перехоплює подих. Всі стіни і стеля храму розписані. Більшість – це твори XVII ст., робота відомих на той час дрогобицьких художників Стефана Поповича Медицького та його сина Івана, що продовжив розпис храму після смерті батька. П’ятиярусний іконостас датується 1659-1669 роками. Стінописи храму з біблейними мотивами відображають суспільне життя Дрогобича XVII століття. Тут можна побачити як виглядали, який одяг носили мешканці міста різних верств, достатку і національностей. Зображені портрети меценатів церкви. Унікальним є відтворення у стінописи композиції “Акафіст Богородиці”. Молебен з хвалебною піснею у розписах храму – це дуже рідкісне явище для християнства східного обряду.

Введеньска церква розмістилась на другому поверсі Церкви Св. Юра. Тут можна побачити дивовижний 2-ярусний іконостас XV століття, частково створений з деталей, що належали ранньому іконостасу храму. Ікони на ньому – твори художника Стефана Поповича Медицького. Царські врата датуються XVII століттям. Стінопис Введенського приділу оригінальний, пензля сина художника – Івана. Тут цікаво побачити як виглядав колись Дрогобич – зображені краєвиди, будівлі, храми, предмети побуту та інтер’єри початку XVIII ст. Також є портрети заможних дрогобичан – меценатів стінопису того часу.

Оригінальний ключ від церкви. Кажуть, зберігся з часу будівництва. Можна потриматись за цей ключ і загадати бажання. Відчуття неймовірні, коли розумієш, що в тебе в руках така старовинна, раритетна річ.

Адреса Церкви Св. Юра: вул. Солоний ставок 23. Години роботи: 9-00 – 17-00. Вихідний – середа. Вартість квитка: 50 грн, студ. 30 грн, дит. 20 грн. Екскурсія – 200 грн. Можливість робити фото платне.

Площа Ринок і Ратуша.

З XV століття Ринкова площа стала адміністративним і торговим центром Дорогобича. За планом побудови міст у середньовіччі такі головні ринкові площі мали бути прямокутної форми. Це було місцем зібрань громади. Тут також проводили страти злочинців. Здавна по понеділкам на площі Ринок у Дорогобичі вирував щотижневий ярмарок.

Читайте також: Львів за один день. Аромат кави, шоколаду й чарівності.

На Площі Ринок в Дрогобичі збереглись кам’яниці XVII-початку XX століть. Серед них є перша аптека міста, будинок місцевого лікаря – власника першого автомобіля у Дрогобичі (1904 р.), перша книгарня.

Дрогобицька Ратуша.

Ратуша – це важлива будівля для самоврядування міста. У 1422 році Дрогобич отримує Магдебурзьке право. З цього часу на центральній площі Ринок була зведена перша міська дерев’яна ратуша. В ній розміщались бургомистр, війт, канцелярія, писар, скарбниця, суд, архів міста. У підвалі була в’язниця. На верхньому поверсі чергував трубач, що мав сповіщати містян про загрози: напад ворогів або пожежі. Цікаво, що у сьогоднішньому Дрогобичі також є сповіщення з вежі Ратуші. Але про приємну подію – народження маленьких дрогобиччан. Коли звучить Козацький марш, все місто знає, що народився хлопчик. Про новонароджену дівчинку сповіщає ніжна мелодія вальса.

За століття на площі Ринок змінилось кілька будівель для міських рад. Теперішня, четверта, Ратуша побудована у 1929 році. Тільки її Годинникова вежа приблизно на 100 років давніша. Стару вежу під час побудови нової Ратуші зробили вищою і вкрили куполом. Годинник на вежі має 4 циферблати, на всі сторони світу. Він є унікальним, адже працює безеперервно вже майже 90 років.

На Вежу Ратуші можна піднятись, щоб побачити старовинний годинник і помилуватись панорамою міста Дрогобич.

В Ратуші розміщається Туристично-інформацій центр Дрогобича. Тут можна отримати безкоштовну мапу міста, дізнатись про цікаві місця, музеї, актуальні події, придбати квитки на Ратушу і в Музей Ваг, сувеніри, замовити тематичні або театралізовані екскурсії.

Підйом на Вежу Дрогобицької  Ратуші.

156 сходинок варто здолати, щоб побачити панораму Дрогобича на 360 градусів. Вежа Ратуші – найвища будівля Дрогобича. З оглядового майданчика можна роздивитись практично всі найцікавіші визначні пам’ятки.

Вдалині на світлині внизу видно будівлю Хоральної Синагоги, а в її напрямку від Площі Ринок веде найвужча і найкоротша вулиця Дрогобича, яка так і називається Мала. З часів Середньовіччя це була торгова вулиця, такою залишилась дотепер. Тут здавна розміщались ятки, прилавки, крамниці. За радянських часів вулиця Мала отримала “народну” назву “Суецький канал”. Так називався місцевий пивний заклад.

Поруч з площею Ринок, на вул. Трускавецький, височіє величний Кадеральний Собор Пресвятої Трійці, пам’ятка архітектури XVII-XIX століть. Спочатку це був монастир кармелітів та костел. Коли Дрогобич перейшов під владу Австро-Угорщини, у XVIII ст, монастир ліквідували. А великий комплекс храму передали отцям Василіанам за умови відкриття ними школи. Саме в цій нормальній початковій 4-й класній школі навчався маленький Іван Франко. З 1990-х років це діючий храм – Катедральний Собор Самбірсько-Дрогобицької Єпархії УГКЦ.

Адреса Туристично-інформаціного центру: Площа Ринок 1. Години роботи: щоденно з 9-00 до 18-00. В ці ж години відкрита вежа. Підйом на вежу Дрогобицької Ратуші коштував: 30 грн. До речі, квитки на Ратушу дають право на 50% знижки на відвідування  музею фортеці Тустань в селі Урич.

“Вуличний музей” Дрогобича.

Так незвично називається міський проєкт туристичного Дрогобича з інсталяціями, пам’ятками, муралами, інфо-таблицями, місцями для селфі. Прогулянка містом доповнюється приємними арт-знахідками. Це гарно, цікаво і сучасно!

Мамо, я в Дрогобичі.

На Замковій площі найпопулярніший туристичний об’єкт “вуличного музею” Дрогобича – Лого -лавка. Тут обов’язково потрібно зробити фото на тлі відомих пам’яток міста, логотипу і таблички, що викликає посмішку: “Мамо, я в Дрогобичі”.

Лого-лавка – це логотип Дрогобича. У ньому – літера Д, що вміщує назву міста, білу топку солі, як символ міста, та астролябій –  інструмент вченого Юрія Дрогобича. І звісно – привітну рожеву посмішку. Це дійсно крутий логотип!

Водяна колонка, Топки солі й Закохані під парасолею.

На площі Ринок, поруч з Ратушею, є кілька цікавих об’єктів вуличного музею.

Водяна колонка, встановлена на згадку про те, що Дрогобич був одним з перших міст міжвоєнної Галиччини, у якому в 1931 році побудували новий водогин. До речі, вперше водогін був прокладений у Дрогобичі у 1544 році. Колонка діюча.

Поруч з колонкою, під склом на бруківці, можна побачити “музейну вітрину” з багатьма топками солі. Інсталяція називається “При потребі розбити скло”. Сіль – символ міста, завдяки цьому “білому золоту” й з’явився Дрогобич. Такий арт-об’єкт – нагадування про значення солі для міста, збереження її “про запас” для майбутніх поколінь, адже невідомо ще скільки буде тривати виробництво солі.

Закохані під парасолею – така мила скульптура поруч з Ратушею.

Костел Св. Бартоломея і Дзвіниця.

В Старому центрі Дрогобича розташований Костел Святого Бартоломея (Варфоломія) – найстаріша пам’ятка Дрогобича, одна з найвідоміших готичних споруд в Україні. Перша згадка про нього датується 1392 роком, коли король Ягайло наказав збудувати  мурований храм.  Є версія, що костел звели на старих фундаментах невеликого замчища руських князів, терему воєводи або давньоруської церкви XII-XIII століть. Храм виконував релігійну та оборонну функцію. Навколо нього були зведені захисні мури й вежі.

На стіні під самим дахом можна побачити білий барельєф, який називають “Дрогобицький триптих“. На ньому зображені голова, долоня і стопа. За легендою в дохристиянські часи на цьому місці було язичницьке капище. А під час будівництва костелу знайшли  ідола. Це налякало містян, було вирішено помістити частини ідола на стіну костелу.

У середні віки біля костелу, на місці теперішнього парку, було кладовище. Після приєднанання у 1772 році Дрогобича до складу Австро-Угорщини, нова влада наказала перенести кладовище за межі міста, як це робилось у всіх містах імперії.

Читайте також: Відень за 2 дні. Як дістатись, де зупинитись, що подивитись. Звіт про подорож.

За радянських часів костел був перевторений на склад. І тільки у 1989 році повернувся вірянам. Сьогодні це діючий римо-католицький храм. Поруч з головним входом у 2007 році встановили Пам’ятник Івану Павлу ІІ.

Адреса: Площа Замкова Гора. Вул. Д. Галицького 12. Від Солеварні та Церкви Св. Юра до центру міста можна дійти по вул. Жупна. Поруч височіє Дзвіниця костелу і Пам’ятник Юрію Дрогобичу.

Дзвіниця костелу.

Триярусна Вежа-Дзвіниця височіє поруч з костелом. Точна дата її побудови невідома, можливо вона була зведена на місці старої дерев’яної. З XVI ст. мурована вежа з в’їзною брамою знаходилась між костелом та Ринковою площею. Вона була частиною міських оборонних мурів. На ній досі збереглись бійниці, арка воріт, а товщина стін сягає 2-х метрів. Міську ринкову площу і костел з вежею з’єднував міцний дубовий міст. У XIX ст. вежа почала використовуватись як релігійна споруда – костельна Дзвіниця. На ній надбудували третій ярус, а на початку XX ст. вкрили вежу гострим дахом.

У XIX ст. залишки фортифікацій Дрогобича розібрали. А костельна Дзвіниця залишилась єдиною вцілілою частиною оборонних споруд міста. Цікаво, що коли на площі вирили землю для встановлення пам’ятника Юрію Дрогобичу, були знайдені залишки середньовічних міських мурів.

Пам’ятник Юрію Дрогобичу.

На площі Замкова гора встановлено пам’ятник видатному науковцю епохи Відродження, першому українському вченому – доктору медицини і філософії, поету, освітянину, астроному, математику – Юрію Дрогобичу. Він відомий як автор першої української друкованої книги, ректор найстарішого в Європі Болонського університету, професор Ягеллонського університету в Кракові, мав чин королівського лікаря. Його учнем у Кракові був юний Микола Коперник.

Читайте також: Королівський Краків. Звіт про сімейну подорож до Польщі. Частина 2.

Юрій Дрогобич народився у 1450 році у родині дрогобицького солевара Михайла Доната-Котермака. Першу освіту отримав при Церкві Св. Юра, що й досі збереглась. Взяв собі за псевдонім назву рідного міста – Дрогобич. В Італії його називали Джорджо да Леополі – Юрій зі Львова.

Вулиця Шевченка – колишня Панська.

Панська – така промовиста назва була раніше у вулиці Шевченка. Крім солі, регіон навколо Дрогобича славився видобутком нафти. Заможні власники місцевих нафтових підприємств переважно селились у Дрогобичі, а не в Бориславі та інших сусідніх нафтових містечках. Адже нафта там настільки піднімалась до поверхні, що її можна було побачити в погрібах та на городах мешканців.

Завдяки розкішним віллам багатих родин, у XIX ст. вулиця отримала назву Панська. В цей час на ній були висаджені тополі. Сьогодні на вулиці Шевченка розташована Каштанова алея довжиною 750 м. Про вулицю Панську писав Іван Франко, наприклад, в оповіданні “Пироги з черницями”.

Цікава історія появи бруківки на Панський. Цю вулицю, одну з перших у Дрогобичі, у 1910-х роках тимчасово вимостили камінням. Так місто готувалось до приїзду майбутнього імператора Австро-Угорщини – Карла-Франца Йосифа Габсбурґа. Зробили це так якісно, що ця бруківка служить дотепер. На вулиці Шевченка розташовано майже 20 пам’яток архитектури. Розповімо про кілька націкавіших кам’яниць.

Вілла Леона Гартенберга.

Розташована на вулиці Шевченка 12. Вілла згадується у повісті Івана Франка “Борислав сміється”. Нафтовий магнат Леон Гартнеберг у 1870-х роках збудував для себе розкішну віллу. Він бажав підкреслити свій статус багатія, тож при будівництві велів закласти золоті монети під кожну колону будівлі, “щоб золото велося”. Мріяв, навіть, викласти монетами підлогу у залах палацу.

Архітектор будівлі зауважив, що якщо викласти монети решкою або орлом, то в будь-якому випадку власники вілли та їх гості будуть ходити ногами по австрійському гербу чи портрету імператора. Пан Леон насмілився надіслати запит щодо монет на підлозі імператорському двору. На що отримав відповідь “викладайте монети на ребро” і… проблеми з податковою, яка зацікавилась доходами магната, що вимощує підлогу золотими монетами. В результаті Леон Гартнеберг мусив відмовитись від задуму.

Дрогобицька кава з сіллю.

На вулиці Панській (тепер Шевченка) відкрились перші в Дорогобичі кав’ярні. Тут росло незвичне дерево з листям у формі серця. Тож колись Панську називали – “вулиця кавових сердець”. За адресою вул. Шевченка 13 розташована Кам’яниця Домбергера. Саме тут розміщалась найпопулярніша кав’ярня Дрогобича початку XX століття. Називалась вона цукерня-кав’ярня Szolc (Шольц). У 1919 році вона була визнана найпрестижнішим рестораном міста. Цікаво, що саме ресторан Шольца став першим закладом Дрогобича з літньою терасою на тротуарі. Тепер у будівлі розміщаються крамниці.

Як виглядали кав’ярні Дрогобича на початку XX століття. Поруч з Пам’ятником вуличному ліхтарю, на вул. Шевченка 15, розташована місцева культова кав’ярня “Локаль на панський”. Зазирніть сюди, щоб побачити старовинні інтер’єри і скуштувати знаменитої кави із дрогобицькою сіллю. Це унікальна місцева атракція і цікавий досвід:).

Також фірмову дрогобицьку каву з сіллю можна скуштувати у ще одніму культовому закладі міста – Гастро-кав’ярня “Кавун” на вул. Жупна 2, поруч з Площею Ринок. Також тут пропонують фірмовий десерт “Дрогобицький торт” з місцевою сіллю, рибу запечену в дрогобицький солі.

Пам’ятник Гасовому ліхтарю.

На вулиці Шевченка 15, колишній вулиці Панській, встановлено інтерактивний Пам’ятник вуличному ліхтарю. Цікаво, що саме Дрогобич став одним з перших міст Європи, що освітлювався гасовими ліхтарями. Вже на початку XIX століття тут використовувався гас. Спочатку для війсьвох казарм і солеварні, згодом для вулиць міста. Першою такою вулицею стала Панська.

Вілла Яроша.

За номером 23 на вулиці Шевченка розташована надзвичайно елегантна Вілла Яроша. Збудовна на початку XX ст. нафтовими магнатами братами Шпицманами. У 1914 році вони емігрували до Австрії. Згодом віллу викупив бургомістр і маршалок/президент Дрогобича, засновник спілки “Трускавецьки джерела”, власник бальнеологічного курорту Трускавець, громадський діяч і меценат Раймонд Ярош. Завдяки йому була побудована залізнична гілка Трускавець-Дрогобич, заснований Природний музей в урочищі Помірки в Трускавці.

У Другу світову війну тут розміщалось казино. За віллою колись був розкішний сад.  Тепер у будівлі діє біологічний факультет Дрогобицького педагогічного університету.

Музей Дрогобиччина.

“Музей Дрогобиччина” – це музейний комплекс, до якого входять 6 пам’яток  в різних частинах міста. Церква Св. Юра і Церква Воздвіження Чесного Хреста, Міська житниця-шпихлір (зерносховище). Зовсім недалеко один від одного розташовані: Палац мистецтв (в кінці вул. Т. Шевченка), Галерея Сакрального мистецтва (на сусідній вулиці Січових Стрільців), відділ історії музею у будинку Повітової ради (в кількох хвилинах ходьби на вул. І. Франка).

Вілла Земана. Палац мистецтв.

“Вілла Б’янки” – так на честь дівчини-красуні назвав цю вишукану віллу у творі “Весна” відомий дрогобицький художник і письменник Бруно Шульц. Збудована вона на початку XX ст. у стилі віденської сецесії. Вважається найгарнішою віллою Дрогобича. Будівля колись була пов’язана з медициною, а тепер це Палац Культури. Вілла належала спочатку багатому лікарю і купцю Земану. Згодом лікарю – Л. Гіммелю. За радянських часів тут розміщались медичні заклади. З 2005 року палац став частиною музею “Дрогобиччина”. Тут можна відвідати картинну галерею європейського мистецтва, колекцію творів графа Лянцкоронського, виставки сучасних художників, побачити твори художника Бруно Шульца.

Адреса: вул. Т. Шевченка 38. Графік роботи: 9-00 – 17-00. Вихідний понеділок. Квиток коштує 50 грн, дит. 20 грн.

Вілла Файєрштайна. Галерея Сакрального мистецтва.

Вулиця Шевченка завершується вулицею Січових Стрільців. Елегентний будинок №18 відомий як Вілла Файєрштайна. ЇЇ збудував на початку XX ст. Яків Фоєрштейн – нафтовий промисловець, меценат, екс-губернатор Дрогобича. За радянських часів у віллі розміщався гуртожиток совєтських офіцерів, а після 1962 року РАЦС. Тепер тут –  Галерея Сакрального мистецтва, підрозділ музею “Дрогобиччина”. В експозиції можна побачити твори дрогобицьких майстрів XVI-початку XX ст – іконописців, різьблярів, скульпторів, ковалів, золотарів. А також церковні реліквії, рукописи, стародруки. Серед них роботи малярів, що розписували найдавніші храми Дрогобича – Церкву Св. Юра, Церкву Воздвиження Чесного Хреста.

Адреса: вул. Січових Стрільців 18. Години роботи: вт-нд з 10-00 до 17-00. Понеділок -вихідний. Квиток: 50 грн, дит. 20 грн.

Дрогобицька повітова рада. Відділ історії.

Колишній будинок Повітової ради Дрогобича, зведений у 1894 році, став обласним історично-краєзнавчим музеєм у 1940 році. Тут цікаво дізнатись більше про історію Дрогобичччини від найдавніших часів до сьогодення, про людей, побут, життя міста.

Серед експонатів можна побачити старовинні інструменти солевиварювальної та нафтопереробної промисловості, завдяки яким розвивалось місто. А ще справжню старовинну топку – мірку солі, що стала символом Дрогобича.

Громадська каса одного з сіл Дрогобиччини XVI століття – це велика важка дерев’яна колода, обперезана міцними металевими смугами і ланцюгами. Ось так виглядав сейф у середні віки.

Адреса: вул. І. Франка 32. Години роботи: Вт-нд з 10-00 до 17-00. Понеділок – вихідний. Вартість квитків: 50 грн, дит. 20 грн.

Вулиця Франка.

Кажуть, що саме ця вулиця колись була найкоротшою дорогою, якою добирався Іван Франко до рідного села Нагуєвичи. І називалась вона вул. Лішнянська. На вулиці Франка знаходяться кілька елегантних старих вілл і кам’яниць, пам’ятники, скульптури та інсталяції “Вуличного музею” Дрогобича, історична будівля Головного корпусу Дрогобицького педагогічного університету, Народний дім ім. І. Франка і поруч Пам’ятник І. Франку, парк ім. Степана Бандери.

На початку вулиці Франка побачили будинок з цікавими різьбленими вікнами.

Палац Ґартенберґів.

Розкішний родинний маєток був зведений на початку XX століття бароном Ґартенбергом. Але невдовзі сім’я була вимушена залишити Дрогобич. У величному палаці в стилі необароко розмістилось Дрогобицьке повітове староство. У 1911 році тут був з візитом майбутній останній імператор Австро-Угорщини Карл-Франц Йосиф Ґабсбурґ. Сьогодні в колишньому Палаці Ґартенберґів на вул. І. Франка 36 розміщається історичний факультет Дрогобицького педагогічного університету.

Є в Дрогобичі своя “Статуя Свободи”. Так називають мешканці скульптуру бога сонця Геліоса, якою прикрашений Палац Ґартенберґів.

Пам’ятник Іванові Франку.

Поруч з Народним домом ім. І. Франка встановлено пам’ятник видатному українському письменнику, поету, науковцю, громадському діячу Іванові Франку. Він народився у селі Нагуєвичи, в 15 км від Дрогобича. Тож життя І. Франка пов’язане з містом. Маленьким він навчався у Дрогобичі. Спрочатку у школі при Церкві Св. Юра, потім – в нормальній школі отців Василіан. Продовжив навчання у Дрогобицький вищий гімназії ім. Франца-Йосифа, тепер її старі корпуса займає Дрогобицький педагогічний інститут. Впродовж дорослого життя Іван Франко часто навідувався до рідного Дрогобича, написав про це місто свого дитинства багато творів.

Хоральна синагога.

На вулиці Пилипа Орлика 6 розташована Хоральна Синагога – одна з найбільших в Галиччині та Україні. Дрогобич відомий як багатонаціональне місто. З XV століття тут почали селитись єврейські родини. Міська влада надала єврейський громаді земельну ділянку на східній околиці Дрогобича, що називалась Лан. Так у XVI ст. з’явився єврейський квартал. Тут були зведені житлові будинки, шпиталь, єврейські школи. На початку XX століття у Дрогобичі було майже 2 десятка синагог. З-поміж них найгарнішою і найважливішою вважалась Велика Хоральна Синагога, збудована у 1865 році. Таку хоральну синагогу могли собі дозволите лише багаті єврейські общини.

За часів німецької окупації у Другу світову війну тут була конюшня. Радянські окупанти розмістили тут склад солі, а потім меблевий магазин. У 1990-х будівлю Хоральної Синагоги повернули у власність місцевої єврейської громади.

Топ-10 цікавих місць Дрогобича на карті:

Маршрут прогулянки по Дрогобичу. Місто дуже зручне для туриста, адже всі основні пам’ятки знаходяться в пішій доступності. Солеварний завод і Церкву Св. Юра, Хоральну Синагогу ми відвідали на машині, а потім припаркувались в центрі Дрогобича і далі знайомились з містом пішки.

вмвмвмвм

Як дістатись до Дрогобича.

Лише 75 км від Львова, 10 км від відомого курорту Трускавець. Дістатись до Дрогобича можна:

• машиною – до Дрогобича ведуть хороші дороги. Ми їхали через Пустимити та Меденичи.
• автобусом зі Львова, маршруткою з Трускавця.
• електричкою “Львів -Трускавець”зі Львову або “Трускавець-Львів” з Трускавця.
• потягами Київ-Трускавець, Дніпро-Трускавець.

Де зупинитись в Дрогобичі.

В Дрогобичі невеликий вибір житла з гарними відгуками гостей. Але кілька варіантів все ж можна знайти:

• готель Zefir – розташований на околиці міста, в 3 км від центру. Це готельно-ресторанний комплекс. Є ресторан, паб, дитячі кімнати, перегляд кінофільмів. Парковка безкоштовна.
• Apartment Bombonyerka – 3-кімнатні апартаменти в центрі міста.

Лише в 7-8 км від Дрогобича розташований відомий курорт Трускавець. Курорт “Східниця” знаходиться в 25 км від міста Дрогобич. Ми зупинялись у Східниці тут:

• СПА-Готель “RESPECT” – курортний готель біля лісу.
• Апартаменти Олівія – затишні апартаменти біля лісу.

Забронювати житло, апартаменти, готель в Трускавці, Дрогобичі, Східниці можна на цьому сайті. 

Booking.com

Дрогобич – місто, що перевершує очікування. Сюди варто завітати. Що встигнути зробити у місті Дрогобич за 1 день: пройтись затишними вуличками зі старовинними кам’яницями та вишуканими віллами, розгадати таємниці розсписів XVII ст. у Церкві Св. Юра, потриматись за ключ від цього храму і загадати бажання, спробувати “свіженьку” сіль на Дрогобицький солеварні, протестувати каву з сіллю у місцевій кав’ярні, помилуватись панорамою міста з оглядового майданчика Ратуші.

Яскравих вам подорожей!

Щиро дякуємо за чудову прогулянку-екскурсію містом краєзнавцю, журналісту, громадському діячеві Сергію Матійко.