Коти в Стамбулі. 10 цікавих фактів з котячого життя.

Коти в Стамбулі всюди. Їх можна побачити на вулицях, в парках, ресторанах, музеях. Це така ж стародавня пам’ятка міста, як палаци, мечеті, парки. Турецькі породи домашніх кішок вважаються одними з найстаріших у світі. Стамбул неможливо уявити без цих пухнастих мешканців. З ними пов’язані легенди. Історії знаменитих стамбульских котів захоплюють весь світ. Як живеться вуличним котам в Стамбулі. Розповімо 10 цікавих фактів з котячого життя. Додамо на блог трохи “мімімішності”))).

Кіт турецькою мовою “Kedi”, звучить як “кеді”. У нас котиків кличуть “кс-кс”, або “киць-киць”, у Туреччині “пс-пс”. У Стамбулі сотні тисяч вуличних котів. Живуть у дворах будинків, на площах, при ресторанах, мечетях, музеях. Вони не дикі і не ручні. Це незалежні по своїй природі жителі міста, які потребують уваги і захисту.

До котів у Туреччині ставляться з особливою шаною. І на це є дві причини. У портовому місті з давніх часів завжди було багато гризунів. Коти століттями допомагали людям регулювати популяцію щурів, тому стали справжніми учасниками еко-системи міста. І сьогодні стамбульські коти запобігають збільшенню кількості гризунів. Ось перша, практична причина поваги до цих “братів менших”. А про іншу розповідає легенда.

Кішка Муізза була улюбленицею Пророка Мухаммада. Вона завжди знаходилась поряд з ним. Одного разу врятувала життя Пророка, коли відігнала від нього отруйну змію. Щоб не турбувати кішку, що міцно спала на халаті, Пророк Мухаммад просто відрізав частину одягу. Адже він мусив йти у справах. Пророк дуже цінив і любив котів. Вмивався водою, яку вони пили. Вважав їх чистими, мирними тваринами. Вони могли вільно заходити у мечеті. Пророк був прикладом шанобливого ставлення до котів. Відтоді в ісламі бережуть цих тварин. Шана до них – це давня традиція, частина світогляду і культури. І це дуже цікаво.

Тож як живуть коти в Стамбулі. Історії, легенди, будні котячого життя.

Кіт Святої Софії.

Місцева знаменитість – кішка Gli, що жила у Соборі Айя-Софія. Народилась вона у 2004 році у мами-кішки на ім’я Софі. Котеня доглядали археологи і реставратори музею. Спочатку назвали “Gri”, від слова “grey” – сірий. Кішечка підкорила всіх допитливими, розкосими оченятками. Згодом її ім’я перетворилось на ніжне і символічне “Gli”, що значить “єдність кохання”. Кішка виросла у Соборі Святої Софії і прожила тут 16 років.

Читайте: Колоритний Стамбул. Звіт про подорож.

Gli – справжня улюблениця відвідувачів. З нею “зустрічались” відомі у світі особистості. Її гладив навіть колишній президент США Барак Обама, коли відвідував Софійський Собор. Кішечка мала свої звички. Якщо вона бажала спілкуватись з людьми – сідала біля ложі муедзина. (Ми побачили Gli саме на цьому місці, але погладити кицю не вдалося). Коли кішечка втомилась від людської ласки, сідала посеред омфаліону. Це місце у Соборі, де коронували візантійських імператорів. Туди немає доступу туристам. Цікаво, що для Gli відведена окрема сторінка на сайті музею Айя-Софія. Є в киці своя сторінка в інстаграм: @hagiasophiacat. 

У липні 2020 року Музей Айя-Софія перетворили на мечеть. У жовтні 2020 року кішки Глі не стало… Працівники колишнього Музею Айя-Софії про це повідомили на її сторінці в інстаграм. Після перетворення музею на мечеть, Глі пережила сильний стрес. Вона не могли звикнути до нових умов життя і відустності особистого простору. Її перекармлювали, старенький було важко втекти від надокучливих відвідувачів. Кожен намагався погладити кішку. Тиждень вона пробула у лікарні. Після цього працівники музею вирішили не повертати Глі в Айя-Софію. Невдовзі знаменита стамбульська кішечка померла.

Пам’ятник безпритульним тваринам.

Знаходиться у підніжжя Галатської вежі в Стамбулі. Скульптура собаки і кота, що мирно сплять на тротуарі. У Стамбулі особливе ставлення до тварин, що живуть на вулиці. Вони мешкають поруч з людьми. Котів і собак годують. У місті завжди можна побачити миски з кормом і водою для вуличних котів і собак.

Пам’ятник коту Томбілі.

У стамбульскому районі Кадикей (на азійській частині міста) була встановлена скульптура кота. Він став знаменитим, завдяки своїй лінивій харизмі і круглому пузу. Tombili – значить “пухкенький”, “товстенький”. Світлина Томбілі, що сидить на тротуарі і спостерігає за життям навколо, швидко стала популярною у соціальних мережах. Мільйони переглядів, багато створених “інтернет-мемів” зробили Томбілі зіркою мережі і відомим у світі котом. У нього навіть була своя сторінка на Facebook.

Кіт був улюбленцем місцевих мешканців і туристів. У 2016 році Томбілі помер. Жителі району Кадикей зібрали 17 тисяч підписів під петицією про створення пам’ятника знаменитому коту. За кілька місяців бронзова скульптура Томбілі була встановлена на тому ж місці біля кафе, де полюбляв сидіти пухнастик. Цю подію транслювало турецьке телебачення. На разі пам’ятник тимчасово прибрали через будівництво.

Котокафе в Стамбулі.

В Європейських містах кафе з котиками зустрічаються рідко. А в Стамбулі кожний заклад можна назвати “котокафе”. Мурчики почуваються тут вільно, але в тарілки гостей не лізуть. Не проти, щоб відвідувачі почухали їх за вушком.

Працівники ресторанів ставляться до котиків з повагою. У пухнастиків окреме ресторанне харчування)). Ніхто не виганяє їх на вулицю з криками і віником. Спостерігали таку картину: перед закриттям ресторану офіціант обережно взяв кота на руки і виніс на вулицю.  А в цьому закладі певно персонал був неуважний, коли закривав двері. Тож пропоную гру – “знайди кота на світлині”)))

Ресторан в Стамбулі. В очікуванні відвідувачів))).

Звісно, не всі ресторани пускають котів всередину. Тож особливо наполегливі мурчики голосно просять їжу в гостей через вікно: “Мняяяясо дайте, хочу мняяяяяса!”

Столова для котів.

Про будні котячого життя. Кішки, що живуть при ресторанах їжею забезпечені. Біля крамниць, супермаркетів можна побачити ось такі годівнички.

А як харчуються мурчики на вулицях. Біля зупинок транспорту, на площах, в парках, у дворах ми зажди бачили миски з кормом і водою. Для багатьох жителів Стамбулу є звичною справою купувати в магазинах і підсипати корм тваринам. Читали, що у місті вже почали встановлювати спеціальні автомати, що приймають пластикові пляшки і обмінюють їх на сухий корм. Але ще ніде цю техніку не бачили. Обід для котів у “вуличній столовій”.

Багато добрих жителів Стамбулу за свій кошт, добровільно годують цілі зграї місцевих пухнастиків. Сусіди або співробітники (якщо це на роботі) завжди допомагають таким людям копійкою на корм для тварин.

Вечеря для котів у стамбульскому парку біля набережної. На заклик “пс-пс-пс” збирається їх чимало.

Будинки для котів у Стамбулі.

У холодну пору року на вулицях мурчики гріються, притуляючись один до одного. Так тепліше.

Обідній сон у затишній компанії.

Але в пухнастиків Стамбулу є своє житло. Будинки для вуличних котів (та й собак теж) встановлюють місцеві органи влади. У дворах багатоповерхових будинків можна побачити ось такі гарні котячі хатки.

Напис “Kedi Evi” на кожному будинку перекладається з турецької як “хатка для кішок”. Жителі прилеглих будинків доглядають мурчиків. Біля будиночку завжди є корм, вода. Навіть іграшки приносять.))

На відео – у дворі багатоповерхівки ціле котяче “котеджне містечко”))).

Швидка котяча допомога.

У стамбульских вуличних тварин є своя швидка допомога. Це місцева державна служба підтримки. Називається Беяз Маса (Beyaz Masa). До неї звертаються з будь-якою проблемою стосовно міського благоустрою, у тому числі можна викликати швидку для тварин. Якщо ви знайшли на вулиці котика чи песика, в яких щось сталось (перебита лапка чи інша проблема), то можете зателефонувати за номером служби 153 і викликати швидку допомогу. Вони приїздять, забирають тваринку, лікують БЕЗКОШТОВНО і потім повертають у те місце, де забрали. Якщо це собака, її повертають або віддають до притулку.

Ця ж державна служба займається стерилізацією вуличних тварин. Це також безкоштовна процедура. Після операції котиків повертають у той самий район чи двір, де їх забрали.

Це наш улюбленець – Сарикафушка. “Сарикафа” – значить “рижик” в перекладі з турецької.

Він живе разом з десятком пухнастих друзів у дворі однієї з багатоповерхівок Стамбулу.

Дуже ніжний, грайливий, допитливий кіт.

Коли Сарикафушка підріс, його забрала спеціальна державна служба, стерилізувала і повернула у рідний двір. Надрізане вушко ( на світлині) – це позначка, що кіт чи кішка стерилізовані. Сарикафа поправився після операції, знову радіє життю і солодко позіхає.

Турецькі породи кішок.

Туреччина – батьківщина найдавніших порід домашніх кішок у світі: Турецька ангора і Турецький ван. Вони є національним надбанням країни. На початку XX століття ці породи були на грані вимирання. Завдяки ентузіастам і зоопарку Анкари, їх вдалось врятувати.

Ангорська кішка виникла у регіоні древнього візантійського міста Ангора (сучасна Анкара). Це місто і дало назву породі “Турецька ангора”. Ці елегантні, пухнасті білі коти з різнокольоровими очима були відомі у Європі вже у XVI столітті. Їх утримували в палацах монарші особи. Розкішні ангорські кішки вважались цінним подарунком, гідним королів.

Турецькій ван – древня порода домашніх кішок червоно-білого кольору. Походить з регіону озера Ван у Туреччині, звідси і назва. Це єдина у світі порода котів, що полюбляють плавати у воді. Вперше у Європу була завезена у XIV столітті. А як окрема порода “Турецький ван” визнана нещодавно, у 1969 році. З ванською кішкою пов’язана легенда. У котів класичного забарвлення на плечі можна побачити плямку, що по формі нагадує палець. За легендою саме ванській кіт врятував від загибелі Ноєв ковчег і всіх тварин. Він не дав миші, яку послав диявол, прогризти діру на дні. Бог торкнувся пальцем кота і благословив його. Так з’явився особливий червоно-білий колір, притаманний породі ван. У Туреччині називають цю плямку “слідом від великого пальцу руки Аллаха”.

Королі стамбульских вулиць.

А на вулицях міста вся краса у простоті)). Як в Стамбулі з’явилося так багато вуличних кішок. Це стародавнє портове місто. Протягом століть сюди прибували суда з різних країн. На кожному кораблі були кішки. Їх тримали, щоб позбутися від корабельних щурів. По прибуттю коти думали, що вже зупинка “кінцева” і тікали. Всі вони селилися на вулицях міста і за століття стали його повноцінними жителями. Сучасні вуличні коти – це нащадки місцевих турецьких, голландських, іспанських, французьких, італійських (багатьох інших країн) кішок. Коти з різних районів Стамбула і характери мають різні.

Кіт, що мешкає біля Галатської вежі і вулиці Істікляль звик до уваги туристів. Позує для світлин, але до рук не йде. Має гордість і свою частку слави)).

Поважний кіт біля Собору Святого Георгія, резиденції Вселенського Патріархату.

Читайте: Патріарший Храм Святого Георгія в Стамбулі.

“Пацанчик на районі” у кварталі Балат, не дуже безпечному районі Стамбулу. Вперше бачили кота, байдужого до всього: “Гладите, то гладьте (і оком не повів). Проходите, то проходьте. Сиджу, нікого не трогаю.. Поки що…”

Читайте також: Балат – яскравий район Стамбулу.

Босфорські коти мають гарну вдачу і рибку на сніданок, обід, вечерю. Біля рибалок на Босфорі завжди можна побачити котів. Вони “контролюють” улов)). А коли ситі, дозволяють себе погладити і почесати за вушком.

Читайте також: Елегантний Палац Бейлербей. Стамбул.

А цей кіт на світанку чекає своїх рибалок на березі Мармурового моря.

У тихому романтичному районі Кузгунджук коти полюбляють спокій і креативно полежати.

Читайте: Кузґунджук – романтичний квартал Стамбулу.

В автентичному стамбульскому районі Анадолухісар навіть номери будинків з котиками.

Читайте: Прогулянка по Босфору. Самостійно і мегацікаво.

На зупинці біля мечеті Чамлиджа лагідна кішка вилізла на руки. Підняла настрій муркотінням. Ледве відпустила нас, коли підійшов автобус.

Читайте:  Чамлиджа – найбільша мечеть Стамбулу.

На Принцевих островах (Adalar) теж багато котів, що підходять до перехожих за своєю порцією ніжностей.

Читайте: Принцеві острови. Який острів вибрати.

На Бююкаді є свої “принци” – вільні і незалежні. Це “місцеві пацанчики на районі”))).

Читайте: Бююкада. Поїздка на Принцеві острови. 

Фільм “Kedi”, або “Місто котів”.

Вуличні коти стали своєрідним брендом, символом Стамбулу. Про них навіть знімають кіно. У 2016 році на екрани вийшов турецький документальний фільм “Kedi” (“Коти”). В прокаті він також має назву “Місто котів”. У фільмі йдеться про життя вуличних котів Стамбулу. Яким вони бачать місто і його мешканців. Іншими словами – це портрет міста котячими очима. Головні герої стрічки – 7 бродячих котів. Кожен має своє ім’я, характер, вподобання.  Фільм отримав нагороду як “Найкращій сімейній/дитячий фільм”, як “Найкращій дебютний документальний фільм”. Офіційний сайт кінострічки: www.kedifilm.com. Фільм неймовірно чудовий. Дивіться трейлер кінострічки.

У цьому весь Стамбул.

У Туреччині з повагою ставляться до котів. Це такі ж мешканці міст, як і люди. Щоб зрозуміти відношення турків до котів – подивіться коротенькі сюжети. У цих відео – весь Стамбул.

Показ мод у Стамбулі. Головна модель і зірка подіуму – вулична киця.

Концерт симфонічного оркестру CRR в Стамбулі з вуличним котом – конферансьє.

Коли закриваєш очі і згадуєш звуки Стамбулу, то чуєш мелодійний азан – заклик муедзина до молитви, гуркіт транспорту (куди ж без заторів), голоса продавців на базарі й вулицях, крик чайок і, звісно, муркотіння стамбульских котиків. Без них місто було б іншим. Це невід’ємна частина Стамбулу  – справжнього міста котів.

Бажаємо яскравих подорожей!

Booking.com

Читайте також:

=Де зупинитись в центрі Стамбулу. 15 кращих готелів.

=Новий аеропорт Стамбула. Як дістатись у центр міста.

= Громадський транспорт Стамбулу: вартість проїзду, де купити квитки, як зекономити.

=Хмарочос Сапфір. 236 метрів над Стамбулом.

= Стамбульский акваріум в ТЦ Аква Флорія.

Схожі записи

Патріарший Храм Святого Георгія в Стамбулі.

Новий аеропорт Стамбула. Як дістатись у центр міста.

Стамбульский акваріум в ТЦ Аква Флорія.