Стеблів – Батьківщина І.С. Нечуй-Левицького.

Стеблів – козацьке місто на мальовничих берегах річки Рось. Неймовірна природа зачаровує і бере у полон. Це місце, що дарує натхнення. Стеблів – Батьківщина І.С. Нечуй-Левицького. Тут народився і виріс видатний український письменник. Цікавим є літературно-меморіальний музей, відкритий у садибі Левицьких. Поруч – красива відновлена родинна церква і Нечуєва криниця. Розповімо про нашу поїздку в Стеблів.

Стеблів розташований на берегах стародавньої мальовничої річки Рось, у Корсунь-Шевченківському районі Черкаської області. Звідси до Києва -150 км, до Черкас – 100 км, 17 км – до Корсуня. Від нашого рідного Богуслава 26 км, з них 5 км – бруківки, 2 км – проїзного “напрямку” на кордоні Черкаської і Київської області, решта асфальтована дорога місцями з ямами, які можна об’їхати.

Першу фортецю Боровград на цьому місці заснував у 1032 році Ярослав Мудрий. Вона була частиною оборонної Пороської лінії. Тоді для захисту від печенігів на річці Рось було побудовано більше 10 укріплених міст. Серед них також Богуслав, Корсунь, Біла Церква (Юр’їв), Володарев (Володарка). Проіснувало поселення Боровград 200 років. У 1240 р. воно було зруйноване татаро-монголами.

Читайте також:  Богуслав – місто натхнення. Екскурсії, тури.

Стеблів – козацьке місто. За легендою заснував його у XVI столітті на острові Замок козак Стебло. Звідси й назва. Тут оселялись біглі селяни і ставали вільними козаками. Стеблів вперше згадується у документах у 1616 році. У містечку розташовувалась козацька сотня Корсуньського полку. На острові звели церкву і замок, що належав гетьману Павлу Тетері. Король Речі Посполитої Стефан Баторій, якого називали “козацьким”, сприяв появі військового поселення на Росі. Адже йому було вигідне козацьке місто на кордоні Речі Посполитої для захисту від нападів татар.

Цікаво, що Стеблів – єдине українське місто, козаки якого мали аж два курені на Запорізькій Сечі. Після заборони Сечі вони переселились на Кубань. У XVII ст. стеблівські козаки брали активну участь у повстаннях проти шляхти, у Корсуньській битві 1648 року. Стеблів був зруйнований військами польского полководця Стефана Чарнецького, згодом – Юрієм Хмельницьким. Але поселення знову поверталось до життя.

Містечко змінило багато власників. У 1812 році Стеблів перейшов у власність поміщиків Головінських. Вони збудували тут маєток і парк, також суконну фабрику, цукровий завод (на який наймався працювати герой повісті І.С. Нечуй-Левицького – Микола Джеря). У Головінських гостював Адам Міцкевич. У 1900-х роках Стеблів належав княгіні О. Лопухіній. У поселенні були православна й римо-католицька церкви, синагога, школа, лікарня, банк, заїжджі двори.  На річці стояли 6 потужних водяних млинів.

Сьогодні Стеблів відоме як місце неймовірно гарних краєвидів на річці Рось і як Батьківщина Івана Семеновича Нечуй-Левицького. Тут відкрито музей письменника. На берегах річки Рось, всіяних сірими валунами і скелями, знімались фільми “Іван Нечуй- Левицький”, “Толока”, “Дударики”, “Золоті Літаври”.

Музей І.С. Нечуй-Левицького.

Створений у 1960 році у будинку, в якому мешкала родина Левицьких. Засновником Літературно-Меморіального музею І.С. Нечуй-Левицького був відомий стеблівський краєзнавець і науковець Сергій Левкович Хаврусь.  Справу батька продовжує син – Андрій Хаврусь. У музеї проводять захоплюючи й пізнавальні екскурсії. Тут можна дізнатись цікаві факти з життя Івана Нечуй-Левицького, з історії Стеблева.

Поруч з музеєм – Пам’ятник письменнику І.С. Нечуй-Левицькому. Майбутній митець народився у 1838 році у Стеблеві, у сім’ї священиків Левицьких. Його батько, Семен Степанович Левицький, був освіченою людиною. Мав велику бібліотеку, організував школу для місцевих дітей. З семи років Іван Левицький навчався у духовному училищі про Богуславському Свято-Миколаївському монастирі. Після закінчення Київської духовної семінарії працював викладачем у Богуславському  духовному училищі. Сьогодні Богуславський гуманітарний коледж носить ім’я І.С. Нечуя-Левицького.

Читайте також: Богуслав. Індивідуальні екскурсії. Найцікавіші пам’ятки, легенди, місця сили.

Іван Семенович Нечуй-Левицький – один з найвидатніших українських письменників. Мова його творів захоплює, переносить у особливий світ, тече наче та річка Рось, на берегах якої зростав митець.

Години роботи музею: щоденно з 8-00 до 17-00, обідня перерва з 12-00 до 13-00. Вихідний – дні державних свят, Пасха, Трійця. Адреса музею: вул. Партизанська 8. Тел. (04735) 5-90-48.

Біля музею на галявині – Скульптура Нимидори, героїні повісті І. С. Нечуй-Левицького “Микола Джеря”. На постаменті – цитата з твору: “Зосталась Нимидора ніби удовою… Все журилась та співала про милого…”

За скульптурою Нимидори видніється криниця-журавель. Стежка веде до Нечуєвої криниці у тіні дерев. Колись цими дорогами маленьким бігав майбутній письменник.

Навпроти Скульптури Немидори і Будинку Культури – Алея пам’ятників.

Вознесенський храм.

Недалеко від музею – красивий Храм Вознесіння Господнього. Освячений у травні 2015 року. Церква будувалась протягом 5 років. Цікаво, що саме на цьому місці, на горі Спаса над річкою Рось, височіла церква, у якій були священиками дід, батько і брат І. С. Нечуй-Левицького. Могили батька Семена і діда Степана Левицьких знаходяться поряд з храмом. У 1719 році тут була дерев’яна церква. Замість неї у 1852 році звели нову, яку спалили більшовики у 1923 році.

Цікаво, що під час будівництва сучасного Вознесеньского храму у старому фундаменті було знайдено бляшану коробку. У ній – аркуші, на яких батько, Семен Степанович Левицький, написав хто благословив і побудов церкву. Лист підписали священики, церковний староста. Закладене це послання нащадкам у фундамент у 1850 році. Зараз воно  зберігається у музеї.

За церквою – мальовнича річка Рось. На диво, вона тут дуже широка і глибока. Все через греблю Стеблівської ГЕС, що перегородила русло річки за 1 км по течії нижче. Це територія Стеблівського заказника. Через Рось перекинуто місток.

Понтонний міст розхитується у такт твоїм крокам.

Цікаво прогулятись по пішохідному містку через Рось. Тишу, порушують тільки скрип понтонів, плескіт води і спів птахів. Навколо дивовижна краса.

Скелі над Россю мають своє ім’я. Праворуч на світлині – скеля Нечуя-Левицького. Тут письменник любив сидіти, милуючись красою Росі. Ліворуч від містка – скеля Адама Міцкевича, відомий польско-литовський письменник бував у Стеблеві. Є тут також маленька скеля “Бурлачка”, названа на честь повісті І.С. Нечуй-Левицького.

Як у XIX столітті (до будівництва ГЕС) виглядало це місце – пише І. Нечуй- Левицький у повісті “Микола Джеря”:

“Місток висить високо над Россю, прикований залізяками до скель на обох берегах Росі. Під ним шумить і б’ється об каміння біла водяна хвиля. Просто по Росі вгору видно високі скелисті покручені береги, а там далі над самою скелею, що зветься Спас, стоїть церква серед зеленого дерева, котру видно наче через кам’яні ворота”.

Краса і мелодія Росі – на відео:

Стеблівська ГЕС.

Далі ми вирушили до Стеблівської ГЕС. В кінці вулиці Партизанської повернули наліво на вул. Нечуя-Левицького. Нею доїхали до будівлі суконної фабрики. Біля неї припаркували машину і спустились пішки до ГЕС. Суконна фабрика працює з 1818 року. Тепер у відновлених старих цехах розмістилось виробництво фабрики “Ярослав”.

Під гаслом “електрифікації всієї країни” у 1931 році на Росі була побудована ГЕС, одна з перших в Україні. Двома роками раніше звели ГЕС на річці Гірський Тікич у селі Буки, Черкаської області.

Читайте: Буцький каньйон – справжнє диво природи.

Через будівництво Стеблівської ГЕС під водою опинились мальовничі скелясті береги і бурхливі пороги старого русла Росі. Як виглядала річка до електростанції можна побачити у музеї І.С. Нечуй-Левицького. У 1951 році, після Другої  світової війни, гідроелектростанцію відновили. Гребля ГЕС перегородила всю річку. Це також й автомобільний міст через Рось.

Над руслом Росі – кілька високих оглядових майданчиків ГЕС. Краєвид дивовижний.

У повісті “Микола Джеря” І.С. Нечуй – Левицький так описував Рось:

“В Стеблеві, де кінчається містечко, де Рось виривається з тісних берегів, обставлених скелями, є дуже гарне місце. Там Рось минає чималий скелистий острів Замок і знов зливається з своєю Самовілкою. Зараз за тим островом скелисті високі береги оступаються од річки, подаються трохи набік, а там далі каміння ховається під землею, гори розступаються півкругом, і по рівному полі в’ється річка по зелених луках і левадах.”

Шлюзи Стеблівської ГЕС.

Стеблівський заказник – такою є Рось до ГЕС. Вдалині – Вознесенський Храм, родинна церква Левицьких.

Водоспад біля Стеблівської ГЕС.

Ми перейшли по греблі ГЕС на протилежний, лівий берег Росі. Від дороги вниз до водоспаду веде стежка.

Береги Росі рясно “всипані” гранітними скелями і валунами. Це вихід на поверхню порід Українського кристалічного щита.

Щоб підійти до водоспаду, потрібно старанно поскакати по камінцям.

Стеблівський водоспад – найвищій рівнинний водоспад Черкащини.

Мелодія водоспаду – на відео:

Спасо-Преображенський жіночий монастир.

Православний монастир у Стеблеві. Легко знайшли за вказівником. Адреса: вул. 8 Березня 9-А.

Стеблів на мапі:

Є в Україні маленькі, затишні міста. Востаннє у Стеблеві ми були кілька років тому. У цю поїздку здивувались, наскільки змінилось містечко – стало охайне, чисте. Зроблені відносно хороші дороги, в центрі – нові будівлі, красива яскрава школа, відновлено родинний храм Левицьких над Россю, музей І.С. Нечуя-Левицького дуже ошатний, доглянутий. А красуня Рось зачарувала дивовижними пейзажами. Ми живемо на Росі в Богуславі. Але не перестаємо дивуватись тому, настільки вона різна і прекрасна. Стеблів нам подарував чудові емоції.

Бажаємо яскравих подорожей!

До речі, готелі в різних містах України і Європи ми бронюємо на цьому сайті:

Booking.com

 Читайте також

=Поїздка одного дня. Батьківщина Тараса Шевченка і зовсім не французська Шампань

= Корсунь-Шевченківський – самобутнє місто над Россю

=Легедзине. Музей Трипільської культури.

=Україна: відпочинок в Карпатах, Славське. Містичний Підгорецький замок. 

=Володарка. Парк Острів Сакури і Алея Закоханих.