Миронівка: місто, яке говорить.

12 знакових локацій у новому культурно-пізнавальному маршруті – Миронівка: місто, яке говорить. Що цікавого розповідає місто. Ми пройшли маршрут, тож поділимось враженнями, корисними порадами і розкажемо вам, чим славиться місто й що подивитись у Миронівці.

В багатьох містах України, на жаль, збереглось мало історичної забудови, але попри все кожне місто має унікальну історію й традиції, місцеві легенди й цікаві місця. Як їм розповісти про своє багате минуле жителям і молоді, гостям і туристам? Міста починають говорити!

Нещодавно у місті Миронівка створено новий інтерактивний культурно-пізнавальний маршрут, що відкриває історію через 12 визначних локацій. Місто розповість нам про своє минуле й легенди через оживаючі фото, ШІ-відео, аудіогід і квест “Артефакти міста” з подарунком за всі 12 правильних відповідей. Миронівка говорить, давайте послухаємо!

Миронівка: місто, яке говорить. 12 локацій маршруту.

Місто Миронівка Київський області розташоване на річках Росава, Мокра й Суха Бутеня за 105 км на південь від Києва, 100 км від Черкас, за 80 км від Білой Церкви, 45 км від Канева, 20 км від Богуслава.

Маршрут включає 12 знакових локацій, які в цікавому інтерактивному форматі розповідають про легенду заснування міста й відкриття цілющих радонових вод, будівництво водолікарні й залізниці, про колись відомий цукровий завод й місцеві торговиці, про дерев’яну козацьку церкву й водяні млини, про унікальні факти й бувальщину з життя мешканців Миронівки. Це історія про те як невеличке поселення, засноване козаком майже 300 років тому, стало сучасним курортним і промисловим містом.

Почати досліджувати Миронівку можна з будь-якої точки маршруту, пішки, на авто або велосипедом, в зручному для вас темпі, за один або кілька днів. На локаціях маршруту встановлені інформаційні стенди, їх видно здалеку. Ми розпочали свій шлях з Залізничної станції.

Залізнична станція Миронівка.

Багато наших мандрів стартували саме з залізничної станції Миронівка. Побудована вона була у далекому 1876 році на лінії Фастів-Знам’янка і стала рушійною силою розвитку промисловості й, навіть, медицини, культури й освіти міста. Сучасна елегантана будівля вокзалу зведена більше 70 років тому і дуже схожа на вокзал в іншому українському місті. Як виглядав перший вокзал, як змінювались з часом паровози й потяги – про це яскраво розповіла нам Миронівка на локації Залізнична станція.

Дуже зручно й захоплююче було дізнатись про історію залізниці Миронівки в такому інтерактивному форматі. Для цього спочатку ми відсканували QR-код, перейшли на цифрову платформу: прослухали аудіогід, почитали й подивились старовинні світлини, оживаючі фото й ШІ-відео. Щоб взяти участь у квесті, ми зареєструвались на ресурсі, відповіли на перше питання про залізничну станцію і за правильну відповідь отримали віртуальний артефакт міста. Зорієнтуватись де ми знаходимось допомогла карта маршруту з позначеними локаціями. Як виглядає цифрова платформа маршруту – дивіться на скріні.

Залізнична пекарня і “красносельський хліб”

На місті Миронівської міської ради колись була пекарня, тут випікали знаменитий місцевий “красносєльський хліб”. На цій локації Миронівка розповідає історію свого найсмачнішого хліба.

Центральна площа та пам’ятник Мирону Зеленому.

Серце Миронівки – центральна площа. Тут розташований Будинок культури, Школа мистецтв, Миронівський краєзнавчий музей, Алея пам’яті. На площі проходять головні події міста: фестивалі, благодійні ярмарки, різдвяна ялинка, виставки. В центрі височіє пам’ятник козаку Мирону Зеленому. Який зв’язок між Полтавщиною та Миронівкою? На цій локації Миронівка розповіла нам легенди й перекази про заснування міста і звідки походить така оригінальна назва.

Базар: трансформація громадського простору.

На людей подивитись і себе показати… Базар завжди був центром торгівельного й суспільного життя Миронівки. Тут дізнавались місцеві новини, знайомилися, спілкувалися, торгували й укладали угоди. Якого тільки товару тут не було: худоба, птиця, взуття, хліб, зерно, городина? вироби майстрів, зокрема Дибинецька кераміка й вироби з дерева. Приїздили на щотижневі багатолюдні недільні базари й чумаки зі своїм товаром – сіллю, рибою, дьогтем, адже через Миронівку проходив Чумацький шлях до Одеси. Кілька разів на рік проходили великі сезонні ярмарки, зокрема, влітку Петропавлівський й восени Покровський. За радянських часів, коли знищували історичні громадські простори, базар перенесли в інше місце.

Колись на цьому місці була головна базарна площа Миронівки з великою дерев’яною брамою, критими лавками, крамницями й товаром на возах, вирував гомінкий багатоголосий ярмарок, а тепер це сучасний парк Героїв Небесної Сотні з невеличкою церквою, тихе й спокійне місце. Тут можна відпочити в тіні дерев, посидіти на лавочках, діткам погратись на дитячому майданчику.

Будинок на часнику: пам’ять місця.

Історія кожного міста зберігається в його топонімах – неофіційних “народних” назвах кутків, вулиць й будинків. Такою, наприклад, є назва звичайної п’ятиповерхової багатоквартирної будівлі – Будинок на часнику. Миронівка розповіла нам секрет та історію цього місця за допомогою QR-коду.

Церква Святого Михаїла.

Перша парафіяльна дерев’яна церква на честь Архістратига Михаїла була освячена у 1755 році. З будівництвом цього храму Миронівка вперше стала самостійним приходом, це був важливий крок до розвитку поселення. Біля храму звели хату пароха (священика, настоятеля храму), цвинтар і водяний млин, від назви якого пішов місцевий топонім “Попівська гребля”. Згодом храм розширили й збудували високу дзвіницю, найбільший дзвін якої важив понад 300 кг.

Миронівка говорить нам, що минуле церкви Святого Михаїла – це також про історії жителів міста: династію місцевих священиків Черняхівських, миронівську “енциклопедію знань”, про так званих “слов’ян” і відвагу служити молебен українською мовою у важкі радянські 1930-ті роки, про сміливість у порятунку ікон та дзвону церкви, коли комсомольці руйнували храм у 1936 році. А також – про відродження духовної спадщини Миронівки. До речі, і в цій миронівський історії є зв’язок з Полтавщиною. Дізнатись більше можна на інтерактивному сайті маршруту.

Першої церкви святого Михаїла, на жаль, уже не їснує. На місці, де вона колись стояла, встановили інформаційний стенд маршруту “Миронівка: місто, яке говорить”. А біля Центрального скверу, позаду Будинку культури, у 1997 році був збудований і освячений новий Свято-Михайлівський храм.

Будинок Овсяннікових та водолікарня.

Спочатку здається, що на цьому місці Миронівка розповідає про одну з своїх найстаріших і найцінніших будівель – Будинок Овсяннікова, про створення Обласної лікарні водного лікування. Але найбільше ця історія про… жінку, чарівну, освічену й креативну. Сесілія Овсяннікова була дружиною директора цукрового заводу, інженера Миколи Овсянникова. Майже 20 років подружжя прожило в своїй резиденції поруч з Цукровим заводом. Родина мала великий вплив на життя міста. Сесілія заснувала в Миронівці парфіяльну дівочу школу й бібліотеку. Саме ій місто завдячує відкриттю цілющих радонових вод.

Що таке “чайна” школа і миронівський “ковчег”, якою була Сесілія Овсяннікова, коли з’явилась місцева легенда про цілющу воду і як на місці маєтку директора цукрового заводу створили водолікарню – про це і більше ми дізнались на цій локації маршруту “Миронівка: місто, яке говорить”. Потрібно лише відсканувати QR, щоб історія ожила.

На жаль, сьогодні Будинок Овсяннікова перебуває у занедбаному стані, дуже потребує рестраврації й збереження. Внизу на сторінці сайту можна побачити 3D-модель будівлі, роздивитись її з різних боків і наблизити, щоб побачити унікальні деталі та елементи фасаду. Таке оцифрування зберігає інформацію про теперішній вигляд Будинку Овсяннікових для наступних поколінь, воно може бути основою для досліджень і реставраційних робіт у майбутньому. А в квесті “Артефакти міста” допоможе відповісти на питання.

Цукровий завод

У XIX столітті одним з провідних промислових напрямків Правобережної України стало виробництво цукру. Миронівка славилась великим підприємством у цій галузі – цукровим заводом Браницьких. На ньому працювало більше півтисячі робітників, це була значна частина населення Миронівки. Навколо підприємства зводились житлові будинки для працівників, спеціалістів і керівного складу, освітні й культурні заклади, лікарні, крамниці, пекарні. При заводі була заснована науково-дослідницька селекційна станція, що займалась виведенням нових врожайних сортів буряків. Сьогодні вона відома як Миронівський інститут пшениці. До підприємства від залізничної станції провели спеціальну колію. Велике заводське поселення стало значною частиною міського простору.

На Миронівському цукровому заводу працювади спеціалісти різного віросповідання з різних країн: Німеччини, Франції, Англії, Польщі. У Івана Нечуй-Левицького у повісті “Старосвітські батюшки і матушки” згадується: “Було свято, день вільний. В залу увійшли два французи сахаровари, за ними слідком прийшли два поляки з канцелярії, якийсь старий кавалер, товстий німець Монтаг і механік англічанин. Зала стала повна людей усяких націй”. Серед іноземних працівників було чимало католиків. Для них на території заводу у XIX столітті звели невеличку римсько-католицьку капличку-костел. Храм зберігся й досі, це діючий костел Парафії Святої Фаустини Ковальської. На жаль, первісний елегантний вигляд каплички прихований новим “ремонтом” фасаду. До храму можна дійти грунтовою дорогою, що праворуч від стенду.

Від дерев’яної цукроварні графів Браницьких до крупного модернізованого підприємства – так змінювалось життя заводу, а разом з ним Миронівка перетворювалась з невеличкого поселення на промислове місто. Життя багатьох миронівських родин було пов’язане з Цукровим заводом. Сьогодні це лише спогади, від підприємства залишились тільки заводська труба та руїни споруд на території. Більше десяти років тому колись величезне підприємство було демонтоване.

Миронівка розповідає нам про Цукровий завод і працьовитих людей, що творили історію міста. Також на цій локації ми дізнались, чому колись з цукрового заводу були звільнені всі жінки, а за кілька років вони становили аж 80 % всіх працівників. Поруч з локацією Цукровий завод – затишне місце відпочинку, парк з дитячим майданчиком.

Красний магазін

Це одна з найстаріших будівель міста, пов’язана з промисловою історією міста, з роботою цукрового заводу Браницьких. Тут був “магазин”, що значить склад, сховище, а не крамниця. Колись великі складські приміщення для зберігання зерна називались “магазинами”. У цій будівлі зберігались великі “страхові” запаси зерна для різних волостей Київської губернії, були склади цукру місцевого заводу. Цікаво, що в Миронівському краєзнавчому музеї можна побачити цеглину з цього будинку датовану 1837 роком. Існує версія, що Красний магазін був колись з’єднаний з цукровим заводом підземним ходом. Але ця таємниця й досі не розгадана.

Одні жителі Миронівки стверджують, що цей будинок називають “Красний магазін”, інші впевнені, що його справжня назва – “Красний дім”. Але відомо точно, ще ця будівля є свідком важливих етапів розвитку міста. Й досі вражають вікна з арками, товсті стіни й високі стелі приміщень. Половина будинку сьогодні є житловою, а інша частина не використовується і, на жаль, перебуває в аварійному стані.

Водоспад Попівська Гребля.

Неочікувано було побачити в Миронівці водоспад і почути його особливу історію. Попівська гребля – так колись називався водяний млин, що належав першій Церкві Святого Михаїла, звідси й назва. Він стояв на річці Мокра Бутеня поруч з місцем її впадіння в Росаву. Цього млина вже понад сотню років немає, але його історична назва збереглась як місцевий топонім і передалась іншій споруді, яку звели зовсім в інакшому місці.

Історія сучасної “Попівської греблі”, ймовірно, пов’язана з винокурнею та цегельним заводом Браницьких, що були збудовані поруч у XIX столітті. Цікаво побачити тут залишки старої кладки й почути шум дерев і води по камінню.

Острів кохання та набережна річки Росави.

Ми знову повернулись в центр міста. Позаду інформаційного стенду – недобудоване “Казкове містечко”. У 1980-х роках на набережній Миронівки розпочався масштабний проєкт будівництва рекреаційного комплексу, що мав би прикрасити місто і стати популярним місцем відпочинку з дитячими майданчиками і пляжем, кіосками і станцією прокату човнів, з кінотеатром і музеєм природи.

Для цього проклали додаткове русло річки Мокра Бутеня, утворили новий став, що мав підтримувати функціонування водоспаду, й доставили аж із Ржищева теплохід-ракету. Також почали зводити “замок” і спорудили штучний “Рибальский” острів, який сьогодні місцеві жителі називають “Острів кохання”. Через економічну кризу початку 1990-х років проєкт зупинився. Недобудова стала нагадуванням про велику нездійсненну мрію.

Проте міське життя триває, і кілька років тому вздовж Центрального ставу облаштували набережну, встановили скульптури, дитячі та оглядові майданчики, лавочки й ліхтарі. Сьогодні Набережна Миронівки – одне з улюблених місць відпочинку жителів і гостей міста.

Миронівський краєзнавчий музей.

Завершуємо наш маршрут у музеї. Від кафе “Голубий Дунай” і Дошки пошани, до кінотеатру та музею – такою є історія будівлі, що відома як популярне місце зустрічей багатьох поколінь миронівців. Тут призначали побачення, спілкувались друзі, збирались цілими родинами на кіносеанси. Сьогодні історія багатьох поколін мешканців Миронівки зберігається в Миронівському краєзнавчому музеї, що розмістився у колишній будівлі кінотеатру. 8 залів експозицій, більше 2 тисяч артефактів розповідають про багатовікову спадщину Миронівщини, як жили тут люди колись і чим вони живуть сьогодні.

Миронівський краєзнавчий музей досліджує, захищає і зберігає історію та культурну спадщину краю, реалізовує багато цікавих проєктів, проводить виставки й тематичні події. Серед них, програми дослідження, відродження та популяризації народних ремесел та одягу, локальних гастрономічних традицій та млинарства, створення 3D-моделі вітряка Кузьми Дриги та нового маршруту “Миронівка: місто, яке говорить”.

Переможці квесту, що вірно відповіли на всі 12 запитаннь, можуть почути Голос Миронівки та отримати свій приз в музеї. Тож ми одержали свій подарунок і, на завершення маршруту, відвідали екскурсію по музею, що допомогла ще більше дізнатись про місто.

Поділись історією!

До речі, проєкт “Миронівка: місто, яке говорить” та Миронівський краєзнавчий музей продовжують збирати матеріали, фото, спогади та історії міста. Тож якщо ви чи ваші рідні маєте що згадати й розповісти, поділіться цим з музейниками. Внизу сторінки веб-ресурсу маршруту є контакти музею в Миронівці та форма, через яку ви можете “Поділитися історією”. Заповніть її, щоб інші жителі дізнались більше про бувальщину, перекази й людей, що творили історію рідного міста.

Як ми проходили маршрут “Миронівка: місто, яке говорить” і квест “Артефакти міста”. Дивіться у короткому відео:

Питання-відповіді. Корисні поради по маршруту.

Тут ми зібрали поширені запитання й відповіді з нашого досвіду проходження маршруту та квесту:

Люди, що створили проєкт.

Миронівка: місто, яке говорить – проєкт про те, яким було місто колись і чим відоме тепер, про його легенди і життя його мешканців у минулому й сьогодні. Тому дуже хочу розповісти про професійних й креативних людей, які створили цей ґрунтовний, глибокий за змістом і творчим підходом маршрут, щоб зберегти історію й перекази Миронівки й для людей майбутнього.

• Інна Савсюк – керівник й рушійна сила проєкту, директорка Миронівського краєзнавчого музею.
• Оксана Гуменюк – дослідниця проєкту, кандидатка історичних наук, дослідниця та фахівчиня у сфері культурної спадщини, менеджерка історичних, культурних і виставкових проєктів, голова громадської організації “Навколо.Нас.UA”.
• Андрій Яровий – інноваційна цифрова платформа проєкту, ШІ -матеріали, провідний фахівець з 3D-оцифрування культурної спадщини.
• Олена та Євгеній Пузатки – маршрут проєкту, автори цього блогу про Сімейні подорожі, мандрівники, консультанти з організації подорожей та автори путівників, гіди-екскурсоводи Всеукраїнської асоціації гідів, культурні менеджери й волонтери.
• Тарас Бесараб – менеджер проєкту.
• Ліза Гунько – творчий дизайн і стиль проєкту.
• Анна Мосорук – креативна комунікаційниця проєкту.

Цей проєкт стало можливим втілити в реальність завдяки: ГО «Хаб розвитку громад» у партнерстві з Миронівським краєзнавчим музеєм за підтримки Український культурний фонд та БФ «МХП-Громаді».

Багато міст і сіл в Україні, на жаль, втратили свою самобутність і колорит. Чимало історичної архитектури на території нашої країни зруйновано війнами, російської імперією та совєтами, зникли після економічної кризи “перебудови”. Це все доповнилось знищенням і переслідуванням людей, пропагандою і переписуванням справжньої історії. Але як дізнатись про історію таких міст в цікавий, ще й популярний для молоді спосіб? Відповіддю на це питання є маршрут “Миронівка: місто, яке говорить”.

Наше знайомиство з Миронівкою перетворилось на справжню пригоду з цікавими відкриттями: ми побачили яким колись було місто і його жителі завдяки світлинам й оживаючим фото, ШІ-відео та ЗD-моделям, почули цікаві факти, легенди та перекази, послухали голос Миронівки – міста, яке говорить.

Якщо ви будете запитувати себе, куди поїхати в Київський області, завітайте в Миронівку.

Бажаємо яскравих подорожей!