Поїздка одного дня. Батьківщина Тараса Шевченка і зовсім не французська Шампань

Яскраві враження залишилися від нашої сімейної поїздки на Батьківщину Тараса Григоровича Шевченка. Чудова природа, дивовижна душевна атмосфера, нові відкриття – все це за один насичений і цікавий день. Національний історико – культурний заповідник «Батьківщина Тараса Шевченка» знаходиться в Черкаській області, недалеко від м. Звенигородка та м. Лисянка. Об’єднує чотири села: Шевченкове (раніше Керелівка), Будище, Моринці, Вільшана. Між селами Шевченкове та Моринці – хутір Шампань з унікальним військово- патріотичним музеєм.

Маршрут нашої поїздки одного дня на мапі. Для вашої зручності, відправною точкою маршруту є Київ.

Київ – Богуслав – Лисянка – Звенигородка – Шевченкове –Будище – Шампань – Моринці – Лисянка – Київ.

Якщо виїхати рано, то можна за один день після Моринець ще й в Корсунь-Шевченківський встигнути заїхати.

Читайте:  Корсунь-Шевченківський – самобутнє місто над Россю

Дороги від Звенигородки до заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка» і назад, до Лисянки, можна назвати хорошими. Цивілізація все-таки добралася до цього популярного туристичного місця в Україні. Приємно, що є гарні коричнево- білі туристичні вказівники. Не заблукаєте)))

Як справи з харчуванням тут, ми так і не дізналися. Їжу взяли з собою (завжди виручає наша термосумка). І все ж дивилися по сторонам у пошуках колоритного ресторанчика. Але бачили, на жаль, тільки звичайні кафешки. У них заходити не було особливого бажання. Значить, є ще куди розвиватися туристичній інфраструктурі.

Ми виїхали з нашого рідного Богуслава. Тут на знаменитих у той час богуславських ярмарках бував Т. Шевченко. У Богуславі є будинок-музей художника І. Сошенка. Саме він відіграв важливу роль у звільненні юного генія з кріпацтва. Музей І. Сошенка в Богуславі можна відвідати попередньо домовившись про це. Телефон Музею історії Богуславщини (04561-5-14-75)

Читайте також: Авторські тури: Богуслав – місто натхнення. Екскурсії, тури.

Замовити екскурсії можна тут: Богуслав. Індивідуальні екскурсії “Туристичне намисто Богуславщини”. Найцікавіші пам’ятки, легенди, місця сили.

Перша наша зупинка – в м. Лисянка. По вказівнику «Тарасова криниця»в центрі міста звертаємо з дороги і їдемо метрів 300 по вузькій вуличці. Історико-етнографічний комплекс «Тарасова криниця» створили відносно недавно, у 2008р, як елемент туристичного маршруту «Золота підкова Черкащини». Це маленький, але доглянутий, майданчик біля дороги серед будинків місцевих жителів.

За легендою саме на цьому місці був колодязь, з якого брав воду юний Тарас Шевченко. У Лисянці у віці 12-ти років юний художник недовгий час осягав ази малювання у дяка Юхима. Заради цього Тарас навіть втік з Керелівки (нині с.Шевченкове).

Далі Звенигородка – назва міста така ж дзвінка, як і дзвони, які за часів Київської Русі голосно дзвонили на горі. Їх дзвін попереджав місцевих жителів про напад ворогів і був чутний далеко-далеко. Ця висока гора називалася Звени-гора, стояла там вежа з дзвіницею. Звідси і назва міста.

 У цім краю земля до неба горнеться,

А в росах світяться Тарасові сліди.

В Шевченкове, у Будище і в Моринці

Врочисто, мов до храму увійді …

(А. Савченко)

с.Шевченкове

Знайомство із заповідником «Батьківщина Тараса Шевченка» ми почали з музейного комплексу в с. Шевченкове. Ціна квитків і режим роботи є на сайті музею – http://www.batjkivshhyna-tarasa.com.ua/. До 1929 р село мало назву Керелівка. «Керель ліс» – так називалася місцевість на карті України 1648 р, яку створив француз Боплан. Цікаво, що за часів правління гетьмана Богдана Хмельницького в Керелівці розміщалася козацька зимівля.

Народився поет в Моринцях 9 березня (25 лютого за старим стилем) 1814р. У Керелівці пройшло дитинство Тараса Шевченка. Він прожив в селі з 1816 року, з 2 до 14 років. Саме тут зароджувалися таланти майбутнього генія, а разом з цим він пізнавав сирітство, горе і несправедливість. Біля воріт музею – вказівники місць, куди закинула доля Тараса.

Охайний двір музею належав до 50-60-х років кільком поколінням родини Шевченків. Тут в дитинстві бігав маленький допитливий Тарас. Скульптура юного поета в самому центрі двору.

Тарас, ніби і зараз біжить – поспішає назустріч відкриттями і новим знанням – в такий жорстокий для нього світ. Зібрав свій нехитрий скарб і в дорогу …

Цікаво, що пам’ятник юному Тарасові Шевченку стоїть зараз на тому самому місці, де до кінця ХІХ ст. була хата його батьків, Катерини Якимівни і Григорія Івановича. Старий будинок згорів після удару блискавки. Щоб позначити справжнє місце рідного дому Тараса Шевченка, племінники поета Прокоп і Петро прикопали в землю камінь з млина і вибили на ньому напис. Камінь зараз зберігається в приміщенні музею.

Вражає, наскільки сильними і важливими були сімейні цінності і родинні почуття у всіх поколінь Шевченко. Адже дуже багато раритетів, важливої інформації про життя геніального поета і художника збереглось до наших днів тільки завдяки дбайливому відношенню родичів Тараса Григоровича. 29 сімей, які живуть в с. Шевченкове – це нащадки Григорія Шевченка, батька Тараса.

Більшість жителів села носять також прізвище Шевченко. Може тому в музеї с. Шевченкове відчувається турбота і душевне тепло. Таку атмосферу я не зустрічав в інших музеях.

Затишний двір доглянутий, потопає в квітах, зелені трав і дерев.

Мимоволі переймаєшся цією атмосферою. Особливо коли заходиш в охайно побілені хату і відчуваєш аромат сіна і любистку.

Рідна домівка Тараса Шевченка була відновлена за його малюнками в 1989р. Цікаво, що біла частина хати – це житлове приміщення, а глиняна світло-коричнева – це господарська частина, в якій зберігалося різне побутове начиння. Віконця маленькі, низькі.

Так виглядає будинок із зворотнього боку.

Усередині – свій особливий сільський колорит, властивий домівкам середньої Наддніпрянщини. Вишиті рушники, ікони, піч, глечики, народні іграшки, встелена сіном підлога, сухоцвіти і живі квіти.

Все святково і урочисто. До речі, в селах долівку повністю покривали сіном тільки у святкові дні.

Живі квіти на віконці хати. Фото Анни Пузатко.

Недалеко, під захисною спорудою, знаходиться будинок дяків Рубана та Петра Богорського 1782 року, в якому два роки навчався грамоті і терпів побої маленький Тарас. Хата вже сильно вросла в землю. На неї можна подивитися ззовні в віконце. Зараз сперечаються щодо того, чи була це саме хата дяка, адже для знатного сільського священнослужителя вона занадто бідна. Є версія, що це просто хата того часу, свідок дитинства Тараса Шевченка.

В 9 років Тарас втратив матір. Вона заповідала поховати себе в саду за будинком. Могила матері поета Катерини Якимівни Шевченко.

Мальовниче джерело, ставок і сад за будинком. «Садок вишневий коло хати …»

Батько одружився вдруге з удовою. Але через два роки помер. І 11-річний Тарас з братами і сестрами залишилися круглими сиротами. Дитинство закінчилося … Поховали батька на сільському кладовищі, тепер це територія коледжу. У перший приїзд в рідні місця поет на великому камені над могилою батька вибив слова «Отут спочіває раб Божий Грицько Іванович – Шевченко. Року 1825 березня 25 ». Цей камінь зберігається тут, в музеї Тараса Григоровича.

У музеї комплексу «Батьківщина Тараса Шевченка» в с. Шевченкове є дійсно унікальні експонати. Предмети побуту, картини, малюнки, старовинний ткацький верстат, весільний рушник старшої сестри Тараса -Катерини.

Меблі з маєтку П.В. Енгельгарда.

А навпроти них – скромний дерев’яний стіл Тараса Шевченка.

Будище – наступна точка нашого маршруту. Біля повороту на Будище – сумна картина. Якісь вандали спиляли ягня зі скульптури з маленьким Тарасом. Можливо, серед цих полів юний Тарас Шевченко «пас ягнята за селом», коли йому «тринадцятий минало».

Над дорогою на Будище – старовинний вітряний млин. Він один зберігся з діючих 28 млинів часів Тарасового дитинства. Колись млини будували з дерева без єдиного цвяха. Біля них відпочивали подорожуючі, вітряки також служили для мандрівників орієнтиром.

У XVII ст. виникло с. Будище. Версії його заснування різні. Одна – романтична. Одинокий козак побудував серед полів хату, а на питання, чому сам, відповідав «буде ще» – люди з’являться. Друга версія – практична. Власник цих земель Воєвода Ян Данилевич будував в лісах буди. Так називалися фабрики, на яких з рослинної золи робили спеціальну сіль – карбонат калію. Ця сіль раніше називалася поташ. Від буд і назва-Будище. До речі, дуже багато сіл в Черкаській області називаються Будище.

Відомо Будище було за часів гайдамацьких повстань, Коліївщини. Кажуть, що в цих місцях в долинах під землею є таємничі гайдамацькі льохи.

Літню дачу – маєток поміщика П. В Енгельгарда оточує великий старий парк.

Колись  парк був дуже гарний, з каскадом озер і тінистими алеями. Тут влітку служив козачком юний Тарас.

Будівля зараз на реставрації. Судячи з інформації на стенді, вона повинна була бути закінчена ще в грудні 2013 року. Але, на жаль, реставрація заморожена на невизначений термін.

До 2013 року в маєтку Енгельгарда була школа. У парку залишилися дитячий майданчик і турніки. Хоч наші дітки виросли, але туристичні звички залишилися. Покататися на гойдалках в подорожі – свята справа))) Дітям – радість, а батькам відпочинок!

Вимощена плиткою доріжка в парку веде до одного з трьох знаменитих тисячолітніх дубів. На конкурсі «Національне дерево України» три 1000- річних дуби Тараса Шевченка посідають друге місце в номінації «Меморіальне дерево України”. Під ними проводив час козачок Тарас. Кажуть, в дуплі одного з дерев він ховав свої малюнки.

Дуби реставрують усіма можливими засобами. Навіть стало шкода ці колись потужні й сильні дерева. Аня сказала, що створюється враження, ніби цей дуб, як старий дід в комі. Він уже готовий померти, але в ньому всіма силами підтримують життя …

Через 7 км – хутір Шампань (так його називають на карті). Але це зовсім не французька Шампань))) Землі хутора в XIX ст. належали поміщику Енгельгарду. У нього служив керуючий з прізвищем Шампанський. Ось звідси і пішла назва Шампанія, а потім Шампань. Ну ось, і ніякої тобі романтики)))

Але є в Шампані інша романтика – військово-патріотична. Пару років тому тут правлінням Української Спілки ветеранів Афганістану Звенигородського району відкрито

«Всеукраїнський військово – патріотичний центр – музей Шампань».

!!! На сьогоднішній день музей закрито, на жаль! Але залишимо тут спогад, музей був дійсно цікавий і пізнавальний.

Це нестандартний музей. Він присвячений Другій світовій війні, війні в Афганістані, а тепер уже й нашій жорстокій реальності – АТО. Всі експонати, зброя, техніка – оригінальні. Вони дбайливо збиралися і відновлювалися ентузіастами музею. Надсилають їм експонати з усіх навколишніх сіл, міст України та інших країн. Тому один із засновників музею, який проводив для нас екскурсію, може цікаво розповісти все про історію кожного предмета.

Музей ще й інтерактивний. Кожен бажаючий по ходу екскурсії може потримати в руках музейну зброю. На спеціальному полігоні можна постріляти з різних видів озброєнь. Туристів катають на БТРах.

Задумали організатори музею також створити афганський кишлак і військовий бліндаж, щоб відвідувач міг побачити і відчути умови, в яких служили солдати. Але почалася війна в 2014 р і відклала ці плани. Організатори «Всеукраїнського військово – патріотичного центру – музею Шампань» – активні волонтери. Вони допомагають нашим військовим всим, чим тільки можливо: їжею, одягом, касками, бронежилетами, технікою.

Цікава і пізнавальна екскурсія починається з історії радянського хлопчика 60-70 рр ХХст. Він жив безтурботно, з жовтеняцько – піонерсько – комсомольськими ідеалами, збирав машинки і солдатиків, слухав музику на бобінах, радів пляшці пепсі, яку привозили з Києва батьки, мріяв про велосипед, потім про мопед.

Юність. Хлопчика  призвали в армію СРСР. А далі – Афганістан … Страшні реалії війни.

Наступний зал присвячений Другій світовій війні.

Оригінальні зразки зброї, снарядів, військової форми від козацьких часів і до сучасної української армії і волонтерського руху представлені в наступній залі.

В великому дворі – найрізноманітніша військових техніка: літаки, гармати, БТРи, БРД.

«Всеукраїнський військово – патріотичний центр – музей Шампань» заслуговує на окрему статтю. У рейтингу нашої сімейної поїздки він зайняв перше місце. Тут ми дізналися багато нової історичної інформації, про яку не чули в державних музеях і стандартних підручниках історії.

Моринці

Моринці – село, в якому народився і жив до 2-х років великий український поет, художник Т. Шевченко. Є кілька цікавих версій походження назви села Моринці. Перша – тут в старі часи, щоб добути мед, «морили» бджіл димом. Інша – село заснували люди з «моря». Ну і версія трагічна – перших поселенців покосила чума, або «мор».

У Моринському музеї в ошатних дворах з господарськими будівлями стоять дві побілені хати і пам’ятник матері поета з маленьким Тарасом на руках.

Обидві хати відновлені в 1989 р. Одна – кріпацької родини Бойко – батьків мами поета, Катерини. Звали їх – Яким і Параска. У такому будинку росла і готувала придане Катерина. Тут народився 9 березня 1814 р Тарас Шевченко, як раз на Тарасія за церковним календарем. Пізніше він сюди приходив з Керелівки в гості до діда.

Клуня- (сарай, комора). Їй більше 112 років. Перенесли цей пам’ятник народної архітектури з Шевченкового.

За клунею бджолині вулики. До 1814 р вони робилися з соснових колод.

Цікаво, що прадід Т. Шевченка, батько Якима – козак Іван Бойко – був родом з гуцульського села Верхній Ясенів на Прикарпатті. Він воював в загоні Олекси Довбуша, був командиром загону опрішків і наганяв страх на місцеву шляхту. Потім Іван Бойко зі своїми опрішками приєднався до Переяславського куреню отамана Кочубея і відправився на Запорізьку січ. Там він воював проти польської шляхти разом з гайдамаками. Іван залишив жити в Моринцях свого сина Якима і поїхав. Більше вони не бачилися. Думаю, що козацькі гени прадіда, цінності свободи, справедливості і бунтарський дух передалися Тарасу.

У сусідньому дворі – кузня і хата кріпосного Копія, в якій 1,5 року жила молода сім’я Катерини і Григорія Шевченків.

Кузня. Вона діє і зараз.

Історія з цією хатою темна. Копій – вуличне прізвисько кріпосного Андрія Колесника. Його відправили на заслання на довгі роки за побиття управлінця маєтків Енгельгарда. Причиною стала смерть молодої вагітної дружини Копія через хворобу після довгої роботи (за наказом управлінця) в холодній воді. Молода сім’я Шевченко попросила Енгельгарда дозволу жити в порожній хаті Копія.

Привели будинок до ладу. Батько Тараса – Григорій працював в кузні. Але Копій втік і сколотив свій загін розбійників. Грабував людей в місцевих лісах. Також не давав спокою молодій сім’ї. Змушував платити за користування кузнею і будинком, а Катерину – готувати їжу на всю ватагу. Тому сім’я Григорія Шевченка змушена була купити старий будинок в Керелівці і перебратися туди з дітьми.

Між дворами – «садок вишневий коло хати». Стежка веде вниз. Там – в долині є копанка- колодязь. Біля нього встановлені оригінальні дерев’яні скульптури.

Недалеко від хат – маленька діюча каплиця.

Звідси видно всю красу природи  села Моринці, що утопає в зелені.

До нас підійшла приємна молода пара туристів і запропонувала приєднатися до екскурсії (їх всього двоє, не вистачало людей). Скажу чесно, ми не особливо любимо екскурсії. Але погодилися, і всі залишилися дуже задоволені)))

Екскурсовод Станіслав Володимирович розповів стільки цікавого про життя Т. Шевченка, про народні традиції і звичаї. І, головне, вніс інтерактив в свою екскурсію. Ми спробували мотати нитки, прасувати, управлятися з кочергою і горщиками в печі, Антон міхами роздував вогонь в чинній кузні. Такий інтерактив має велике значення.

Навіть показав гніздо, в якому синичка висиджувала яйця. Діти в захваті.

У будівлі адміністрації музею проходить виставка картин і виробів місцевих художників і майстрів. Приємно здивувалися, коли побачили тканий одяг наших майстринь з Богуслава – Валентини Мащенко та Олени Попової.

Завдяки такії насиченій екскурсії, відвідування музею в Моринцях в нашому сімейному рейтингу цієї поїздки одного дня посіло друге місце.

Тепер ми з задоволенням повертаємось у Моринці на щорічний мистецький фестиваль.

Читайте: Фестиваль Ше.Fest-2017. Яскраві враження.

Ось така яскрава і насичена мадрівка одного дня у нас вийшла. Батьківщина Тараса Шевченка і зовсім не французька Шампань – місця з чудовою природою, неповторною атмосферою і душевної енергетикою. Сюди потрібно обов’язково приїхати!

Читайте також:

=Кам’янець-Подільский — місто сонця. Що подивитись за один день. Туристичні пам’ятки, історія, екскурсії, фото, готелі.

=Мукачівський замок «Паланок»: як дістатися, історія, легенди, фото.

=Корсунь-Шевченківський – самобутнє місто над Россю.

=Фестиваль Ше.Fest-2017. Яскраві враження.

=Богуслав. Індивідуальні екскурсії “Туристичне намисто Богуславщини”. Найцікавіші пам’ятки, легенди, місця сили.

Схожі записи

Куди поїхати в червні 2018. Найцікавіші фестивалі та свята в Україні

Буцький каньйон – справжнє диво природи.

Відпочинок в Київській області. Садиби зеленого туризму с. Дибинці: «Мальовниця» і «Дибинецькі Карпати»